Мій любий Бредлі,

нещодавно я вскочив у жахливу халепу й відчуваю, що мушу відкритися вам. Можливо, це взагалі вас не здивує. Я безнадійно закохався в Крістіан. Можу уявити, з якою стриманою іронією ви відреагуєте на це повідомлення. «Закохався? У вашому віці? Серйозно?!» Я знаю, як ви зневажаєте все «романтичне». Хіба це не було однією з тем наших давніх суперечок? Дозвольте мені запевнити вас, що мої почуття не мають нічого спільного з рожевими «слізливими» мріями. Я ніколи в житті не перебував у похмурішому настрої і, гадаю, ніколи не мислив реалістичніше. Бредлі, це все по-справжньому. Я боюся. Сила, в яку, підозрюю, ви навіть не вірите, збила мене з ніг. Як переконати вас, що я опинився в extremis[89]? Я кілька разів хотів зустрітися з вами, щоб пояснити, щоб продемонструвати вам, але, напевно, у листі навіть краще. Хай там як, це пункт перший. Я по-справжньому закоханий, і це жахливий досвід. Не думаю, що колись так почувався. Мене наче вивернули навиворіт, я наче оселився в якомусь міфі, де мене позбавили особистості й перетворили на когось іншого. Між іншим, я впевнений, що цілком трансформувався як письменник. Ці речі пов’язані, інакше бути не може. Хай би що сталося в майбутньому, у результаті цього я писатиму значно кращі, жорсткіші книжки. Господи, я почуваюся жорстким, жорстким, жорстким. Не знаю, чи можете ви зрозуміти.

Тут я переходжу до другого пункту. Є дві жінки: одну я кохаю, а від другої абсолютно не збираюся йти. Звичайно, я люблю Рейчел. Але, на жаль, буває так, що ти стомлюєшся від когось. Наш шлюб досі існує, але він зовсім стомлений, виснажений, боюся, спустошений назавжди. Зараз я так чітко це розумію. Між нами вже немає того глибокого зв’язку, який пожвавив би шлюб. Я вже тривалий час шукав деінде справжнього кохання, а моя любов до Рейчел стала такою звичною, що вже здається фальшивкою. Однак я триматимуся за неї, триматимуся за них обох, бо мушу — залишити когось із них означає померти, і тепер зрозуміло одне: що має бути, того ніяк не минути. Якщо це означає жити на дві сім’ї, доведеться жити на дві сім’ї. Інші чоловіки так вчиняли. Дякувати Богові, я можу собі це дозволити. Рейчел здогадується про дещо (нічого схожого на руйнівну правду), але я ще з нею не говорив. Я знаю, що завдяки моїй любові зможу втримати їх обох. (Чому хтось вирішив, що ми можемо ділитися лише обмеженою кількістю кохання?) Це лише спочатку важко, я маю на увазі, поки все влаштується. Звичка все заспокоїть. Я втримаю їх обох і даруватиму їм обом свою любов. Я знаю, що мої балачки роздратують вас. (Правду кажучи, вас дуже легко роздратувати.) Але, повірте мені, я уявляю це надзвичайно чітко та чисто, мені не заважають ані романтика, ані «бруд». І я не вважаю, що це буде легко, мені лише здається, що це потрібно.