— Що сталося, Бреде?

— Нічого.

— Ти ба, віскі. А я й не знав, що у вас є. Мабуть, ви його вельми добре сховали. Можна мені трохи?

— Так.

— А ви хочете?

— Так.

Френсіс запхав мені в руку склянку.

— Ви захворіли?

— Так.

— Що з вами?

Я випив трохи віскі й мало не вдавився. Почувався надзвичайно хворим і не міг відділити фізичний біль від душевного.

— Бреде, ми чекали на вас цілий вечір.

— Чому? Де?

— Ви казали, що прийдете навідати Прісциллу.

— Ох, Прісциллу. Так.

Я абсолютно й цілковито забув про її існування.

— Ми телефонували.

— Я вечеряв у місті.

— Ви просто забули?

— Так.