Я сподіваюся, що мій давній друг, кинувши свій ерудований погляд на ці сторінки, поставиться поблажливо (я можу уявити, як він посміхається зі знайомою самовпевненою іронією) до спостережень простого науковця. Мушу запевнити, що до них мене спонукала не лише прохолодна любов до правди, але значно більше сповнена життям прихильність до приємної людини, яку автор цих рядків визнає й до якої відчуває вдячність. Раніше я вже натякав, що Бредлі дістав благословенний дар більш земного та більш «справжнього» почуття; він пережив інакші емоції — значно простіші, які не завдавали йому страждань. Я не використовуватиму (і не маю такої потреби) його погано замасковану любов до мене як доказ його збочених схильностей. (Очевидні спроби принизити об’єкт свого кохання — теж типова поведінка.) Утім, я не можу завершити цю маленьку монографію, не сказавши йому, що знав про його почуття і — сподіваюся, він повірить мені, — високо їх цінував.
Замовлення на мою книжку «Бредлі Пірсон, параноїк із канцелярської крамнички», яка незабаром вийде друком, можна надсилати на адресу видавця. Листи, адресовані до мого консультаційного кабінету, надсилайте туди ж.
Післямова Рейчел
Післямова Рейчел
«Містер Локсій» звернувся до мене по коментарі до фантастичної писанини вбивці мого чоловіка. Спершу я збиралася просто проігнорувати його прохання. Також я подумувала про судовий позов щодо заборони публікації цієї книжки. Утім, ця справа вже — я гадаю, невипадково — викликала чималий резонанс, тож заборона цих «звірянь» не приховала б того, про що я говорила, а навпаки, підігріла б цікавість публіки до таємного документа. Тоді вже краще щирість і співчуття. Гадаю, ми мусимо відчувати чи хоча б спробувати відчути до автора цих фантазій жалість і співчуття. Сумно, що, здобувши «усамітнення», якого, як він сам виголошує, Пірсон завжди прагнув, він спромігся написати лише якусь божевільну підліткову вигадку, а не серйозний витвір мистецтва, про який весь час торочив нам і на який вважав себе здатним.
Я не маю жодного бажання бути злою. Те, що навколо цієї жахливої трагедії знову здійнявся галас, завдало мені чимало страждань. Мені доводиться жити з розумінням того, що життя моє «зруйновано». Я сподіваюся й вірю, що нещастя не зробило мене злою. Я не хочу нікому завдавати болю. До того ж я сумніваюся, що моя щирість може завдати болю Бредлі Пірсону, який, схоже, заховався за непереможними латами своїх власних фантастичних уявлень про те, що сталося, і те, хто він такий.