Як на мене, варто зізнатися, що існує ще один бік справи, хоча з різних причин (деякі з них очевидні) на суді про це не йшлося. Звичайно, Бредлі Пірсон був закоханий у мене. Ми з чоловіком давно про це знали й теж постійно глузували із цього. Сумно читати вигадки Б. П. про те, як ми кохалися. Через це своє нещасливе кохання він і вигадав пристрасть до моєї доньки. Але ця вигадка — лише димова завіса. Частково тут ідеться про «підміну об’єкта», а частково, боюся, — про звичайнісіньку помсту. (Можливо, значущим був іще й міцний зв’язок між батьком і донькою; про нього в книжці не згадується, але він міг неабияк мучити Б. П. і знову, як часто траплялося, змушувати його почуватися жалюгідно відчуженим.) Я не можу сказати, наскільки його почуття до мене винні в тому жахливому злочині. Боюся, що в грудях у цього нечестивого й нещасного чоловіка сплелися заздрість і ревнощі. Цієї теми (яку я не порушувала б, якби не стикнулася з такою різноманітною брехнею) я більше не торкатимусь.
Нескладно уявити, як цей документ засмутив мене. Правду кажучи, я не звинувачую Б. П. у тому, що він навмисно хоче оприлюднити цю ганебну публікацію. Його принаймні можна зрозуміти: він написав цю вигадану нісенітницю, щоб розрадити себе в тому жорсткому місці й відволіктися від справжнього каяття й докорів сумління. Провину за цю злочинну публікацію я покладаю на самозваного містера Локсія (чи «Люксія», як він, здається, іноді себе називає). Кілька газет натякали, що містер Локсій — nom de guerre[140] сусіда по камері нещасного Б. П., до якого він, схоже, відчув болісну пристрасть. Під цим іменем ховається горезвісний насильник і вбивця, добре відомий музикант-віртуоз, який надзвичайно жорстоко вбив свого успішного друга-музиканта; нещодавно газетні заголовки волали лише про це. Можливо, схожість злочинів зблизила цих двох нещасних людей. Добре відомо, як заздрять одне одному митці.
Насамкінець хочу сказати — і впевнена, що висловлю також думку своєї доньки, з якою тимчасово не підтримую зв’язок, бо тепер вона стала відомою письменницею й живе за кордоном. Я не тримаю на нього зла, бо до нього варто ставитися як до суттєво неврівноваженої, якщо не божевільної людини, і щиро співчуваю його беззаперечним стражданням.
Післямова Джуліан
Післямова Джуліан
Я прочитала історію, а також інші післямови. Гадаю, автори інших післямов не мали такої честі. Це містер Локсій дозволив мені. (З кількох причин, про які я здогадуюся.) Утім, сказати я можу не так багато.
Це сумна історія, сповнена справжнього болю. Для мене це був страшний час, і багато що я забула. Я страшенно любила батька. Це, мабуть, найголовніше, що я можу сказати. Я любила його. Через його насильницьку смерть я мало не збожеволіла. Я мало не збожеволіла під час процесу над Пірсоном.