Тут під'їжджають дві вантажівки. На першу машину сіли агенти кримінальної поліції, комісари та кілька агентів-жінок. За деякий час на цій самій машині сюди доправлять близько пів сотні чоловіків і жінок, серед яких буде і Франц Біберкопф, янголи на той час уже покинуть Франца, його погляд буде інакшим, ніж тоді, коли він вийшов із бістро, але янголи танцюватимуть, хочете вірте, хочете — ні, але так воно й буде.

Вантажівка з агентами у цивільному, чоловіками й жінками, вже у дорозі, хоч це й не військова машина, але все-таки автомобіль законности й публічного порядку, вантажний автомобіль, люди сидять на лавках, а він проїздить через Александерплац поміж мирних службових автомобілів і таксі, люди у військовій машині виглядають досить миролюбно, адже це війна непроголошена, вони їдуть виконувати свої службові обов'язки, деякі спокійно курять люльку або сигару, а жінки запитують: ось той пан на передній лавці, він, напевне, кореспондент, завтра все буде в газеті. Вони спокійно повертають праворуч і їдуть по Ландсберґерштрасе; до місця призначення дістаються в об'їзд, а то в найближчих шинках одразу зметикують, що планується облава. Зате перехожі можуть добре роздивитися вантажівку, але свого погляду на ній вони не затримують, адже така машина — то щось погане, лячне, ось уже проїхала, то ловлять злочинців, який жах, що таке існує, ну ходімо, ми ж у кіно зібралися.

На Рюкерштрасе вони висіли, там і залишили машину, а самі йдуть пішки. Невелика вуличка зовсім безлюдна, загін іде тротуаром, а ось і кнайпа Рюкера.

Вихід з приміщення заблокували, перед входом і навпроти, розставили пости, всі решта заходять. Добривечір, кельнер посміхається, мовляв, знаємо, хто такі. Панове хочуть чогось випити? Дякуємо, зараз немає часу, розрахуйте гостей, облава, всі їдуть до управління. Сміх, протести, та що це таке, лайка, регіт; спокійно, спокійно, у мене папери при собі, ну то й тіштеся, за пів години вас відпустять, вам нема чого турбуватися, мені ніколи, у мене термінові справи, і чого це ти розійшовся, Отто, безплатна екскурсія в управління поліції з нічною ілюмінацією. Всі сідають, тут для вас є затишні місця. Вантажівка вже переповнена, один взявся співати: А хто ж оце сир на вокзал покотив, а мито, нахаба, він не заплатив, поліція сердиться, хто ж пропустив, отого, що сир на вокзал покотив?[223]

Вантажівка рушила, всі підхоплюють: А хто ж оце сир на вокзал покотив?

Ну, все йде як по маслу. Тепер підемо пішки. Якийсь елегантний пан переходить дорогу, привітався, пане начальнику відділка, о, пане комісаре! Ви заходите у під'їзд, а інші розсереджуються, місце зустрічі — Пренцлауер, на розі біля Мюнца.