«Зонненбурґ, о Зонненбурґ, зеленіє все довкруг. Літом в двадцять восьмім році, не сидів я ні в Ростоці, ні Берліні, ні в Штеттині, в Кенігсберзі не сидів, де ж тоді я приблудив? В Зоненбурзі, в Зоненбурзі, де сидять мої всі друзі.

Зонненбурґ, о Зонненбурґ, зеленіє все довкруг. Як тюрму цю не любити, як за нею не тужити. Кожен день тут і щоночі гуманізму скільки хочеш. Тут ніхто не буде бити, катувати чи дражнити. Скільки хочеш, можна пити, їсти, навіть покурити.

Кращих не знайдеш ліжок, пива, шнапсу й цигарок. Дні минають пречудові, і наглядачі зразкові, віддані душею й тілом, зайняті серйозним ділом. Чоботи їм віддаси, маєш кусень ковбаси. Трохи тютюну ще дайте і частіше наливайте. Гімнастерки і бушлати можем дешево віддати. Гроші дуже нам потрібні, всі ми — арештанти бідні.

Кілька є колег в нас досі, що на нас завжди доносять, ми дамо їм прикурити, щоб в тюрмі навчились жити, краще б з нами їм гуляти, ніж по пиці получати, бо дамо їм скуштувати те, що краще їм не знати.

Наш директор, як з картону, а чому, ніхто не знає, ні на що він не зважає. Завітав до нас за ґрати ревізор перевіряти вільний заклад Зонненбурґ. Не сподобавсь він йому. Зараз розкажу чому. В кнайпі сидимо гуртом, ще й два наглядачі за столом, і у розпал пиятики, хто оце до нас прийшов, хто оце якраз зайшов?

А прийшов до нас, бум-бум, а прийшов до нас, бум-бум, ревізор, ревізор, що ви скажете йому? Йому скажем: «Хай живе!» Ревізору — довго жити і ніколи не тужити.

Хай він упаде навзнак і візьме собі коньяк, або хай підсяде й так.

Що ж сказав нам ревізор? Він сказав: Я ревізор! Я влаштую вам розор. Бум-бум-бам! бум-бам! В карцер всіх позакриваю. За смішки вас покараю. В'язням і наглядачам добру прочуханку дам. Бум-бум-бам, він стоїть ось там, бум-бум-бам, він стоїть ось там.

Зонненбурґ, о, Зонненбурґ, зеленіє все довкруг. Так він сильно розлютився, Що до жінки поспішив і на ній зірвав свій гнів. Бум-бум-бам, він стоїть ось там, бум-бум-бам, він стоїть ось там. А ти більше так не злися і на нас ти не сердися».

Кому коричневі штани і чорну саржеву куртку! Один дістає з пакунка коричневу арештантську куртку. Продається з аукціону, неймовірно низькі ціни, тиждень знижок, куртка задешево, за чарку коньяку. Ану кому підійде? Веселий гамір, сміх, нова радість[222], всі гуртом співають та «ві-де-бум!» гукають. А тепер пара парусинових туфель, знайомих з місцевими особливостями різних тюрем, із солом'яними підошвами, в них зручно тікати, а ще маємо ковдру. Гей, та ти ж мав здати її коменданту!

Тихо прослизнула господиня, обережно причинила двері: тихіше, там люди зайшли. Один зразу зиркнув у вікно. Його сусід сміється: коли запахне смаленим, вікна не стануть у пригоді, ось дивися сюди. Він пірнув під стіл і підняв ляду, що вела до погреба. Ось підвал, а звідти — зразу в сусідський двір, навіть лізти не треба, все по рівному. Лише шапки не знімай, а то звернуть увагу.