Надворі — листопад, пізній вечір, уже по дев'ятій, по Мюнцштрасе вештаються вуркагани, трамваї, автобуси та крикливі газетярі створюють жахливий рейвах, із казарм виходять наряди патрульних з ґумовими кийками в руках.

По Ландсберґерштрасе крокує колона з червоними прапорами: вставайте, гнані і голодні.

«Мокка-фікс», Александерштрасе, чудові, неперевершені сигари, «культові» сорти пива у кухлях, будь-які ігри в карти суворо заборонені, шановних гостей просимо самим подбати про свій гардероб, я за речі гостей не відповідаю. Господар. Сніданок з шостої ранку до першої по полудні, 75 пфеніґів, філіжанка кави, два варені яйця і бутерброд.

У кафе-бістро на Пренцлауерштрасе, куди зайшов Франц, його захоплено вітають: «О, пане барон!» З нього стягли перуку, штучну руку він сам відстебнув, замовив собі пива, пальто поклав на коліна.

За сусіднім столиком троє, у них сірі обличчя, так і є, ці вже сиділи, напевне, втекли з в'язниці, говорять, не наговоряться, то той, то той.

Якось мені захотілося випити, то я собі й кажу, навіщо далеко ходити, коли поряд є підвальчик, де живуть якісь поляки, от показую їм ковбасу, цигарки, а вони навіть не цікавляться, звідки воно у мене, купують, наливають мені шнапсу, то я весь товар у них і залишив. А вранці простежив, коли вони пішли, бігцем у підвал, монтувалку я мав із собою, а там усе на місці — і ковбаса, і цигарки, я все забрав і гайда звідти. Непоганий ґешефт, еге ж?

А поліцейські собаки — який від них толк? У нас п'ятеро втекло, хоч там і мур високий був. Як, питаєте? Зараз розкажу. З обох боків той мур був оббитий бляхою завтовшки добрих вісім міліметрів. То вони, уявіть собі, зробили під нього підкоп, у камері підлога цементна, вони її пробили, кожен вечір працювали, дісталися до підмурівка, а звідти — попід мур. Аж тут нагодилася охорона з поліцейськими псами: «Як це собаки нічого не чули? Спали, напевне. А як же ми тоді могли почути, до чого тут ми?»

Сміються, веселяться, затягли пісню, новая радість по колу іде, і нашого столу вона не мине…

Ну, а потім з'явився, хто б ви думали? Сам пан поліцейський начальник, обервахмістр Шваб, корчить із себе велике цабе й каже: він ще позавчора щось там чув, але йому треба було їхати у відрядження. У відхуядження. Завжди, коли щось трапиться, то вони у відрядженні. Ще одного кухля, мені також, і три сигарети.

За іншим столиком молода дівчина розчісує гребенем довготелесого блондина, а той співає: «Зоннебурґ, о Зонненбурґ». А як всі на мить затихли, затяг на повен голос, кортить йому про сонце поспівати: