Поляк зрадів дармовому тютюну, отже, тут щось нечисто, і береться шантажувати Райнгольда, в якого чомусь завжди водилися грошенята.

Тож для Райнгольда справа стає дуже небезпечною, але й цього разу йому пощастило. Йому вдалося відбити удар. Райнгольд поширив чутку, що Длуґа, його земляк, хоче донести на нього, бо знає про деякі його справи. І ось під час перерви сталося жахливе побоїще, і Райнгольд добряче віддухопелив поляка. За це він мусив тиждень просидіти в карцері, гола камера, постіль і гаряча їжа лише на третій день. Та коли він вийшов, то застав скрізь мир і спокій.

Та невдовзі Райнгольд сам собі підклав свиню. Все життя жінки приносили йому то щастя, то нещастя, і цього разу через кохання він таки скрутив собі в'язи. Історія з Длуґою надзвичайно схвилювала й розлютила його, він мусить цілу вічність тут провести, ще й має зносити доскіпування різних типів, і нема тобі жодних радощів, сидиш сам як палець, з кожним тижнем ці думки діймали його дедалі більше. Й що довше він тут сидів, то більше хотів того Длуґу тихцем уколошкати, аж тут він зійшовся з одним хлопцем, нальотчиком, який також уперше сидів у Бранденбурзі, у березні в нього вже закінчувався строк. Спершу вони взялися разом прокручувати різні ґешефти з тютюном і обоє лаяли Длуґу, а потім стали щирими друзями, — такого з Райнгольдом ще ніколи не траплялося, — і хоча це не жінка, а хлопець, все одно з ним приємно бути, сидить собі Райнгольд у Бранденбурзькій в'язниці й тішиться, що ця клята історія з Длуґою вилилася в щось приємне. Тільки шкода, що хлопець уже скоро виходить.

«А мені доведеться ще так довго носити цю чорну арештантську шапку та коричневу куртку, я тут залишуся, а ти майнеш кудись світ за очі, мій любий Конраде!» Хлопця звати Конрадом, принаймні він так себе називає, він з Мекленбурґа і має всі задатки стати закінченим злочинцем. З тих двох, з якими він влаштовував нальоти в Померанії, один одержав десять років і відсиджує їх також тут, у Бранденбурзі. І ось настала для Райнгольда чорна середа, наступного дня Конрада звільняють, востаннє зійшлися вони в загальній камері, а Райнгольд аж знемагає від думки про те, що він знову залишиться сам і нікого більше не матиме — та знайдеться інший, каже Конрад, дивися, Райнгольде, може тебе відправлять на польові роботи у Вердер або ще куди, — та Райнгольд не може заспокоїтися, не вкладається в його голові, що все пішло у нього шкереберть, ця клята коза Міца, а ще той осел Франц, постійно трапляються мені такі йолопи, такі дурні верблюди, я міг би зараз жити на волі справжнім паном, а тепер сиди тут серед цих жалюгідних недоумків, з якими каші не звариш. Райнгольд почувається зовсім зле, він скиглить і канючить, щоб Конрад узяв його з собою. Той втішає його, як може, каже, що нічого тут не вдієш, звідси ніяк не втечеш, годі й пробувати.