Основні твори Альфреда Дебліна
Альфред Деблін Моя книжка «Берлін Александерплац»[244]
Моя книжка «Берлін Александерплац»[244]
«Читацьке коло»[245] запросило мене розповісти на одному з його вечорів про створення і стиль мого епічного твору «Берлін Александерплац», виданого 1929 року, а також висловити свою думку про ті критичні зауваги до цієї книжки, що пролунали в пресі. Я пристав на цю пропозицію й охоче йду назустріч побажанню організаторів написати перед своїм виступом декілька слів.
То була б довга історія, якби я взявся оповідати, як я прийшов до матеріалу та головного мотиву цієї книжки. Тут я хотів би лише сказати: мій лікарський фах часто зводив мене зі злочинцями. Багато років тому я мав своєрідний спостережний пункт за злочинцями. Саме звідти походить моє зацікавлення цією темою та історії, варті того, щоб їх розказати іншим. І оскільки я зустрічав таких людей та багатьох, подібних до них, то в мене склалася своєрідна картина про наше суспільство: виявилося, що немає чіткої межі між кримінальним та некримінальним, а в найрізноманітніших місцях суспільства — чи, радше, того суспільства, яке я бачив, — усе було пронизано криміналом. Тільки це було вже цілком особливою перспективою.
А тепер про інше. Східну частину Берліна я знаю вже десятки років, адже тут я виріс, тут я ходив до школи, а пізніше тут почав свою лікарську практику. Якщо раніше я дуже цінував фантазію, і насамперед фантазію, що не має жодних обмежень, то в останні десятиріччя моя увага більше зосередилася на моєму власному оточенні та на тому ландшафті, в якому я пересуваюся, тобто на сході Берліна. Тут я бачив цікаву й цілковито правдиву і ще не описану породу людей. Я мав нагоду спостерігати за цими людьми в різну пору дня і ночі та за найрізноманітніших обставин, до того ж спостерігати саме в той спосіб, який я вважаю єдино правильним, а саме живучи серед цих людей, діючи й страждаючи разом з ними. Я бачив тут мирне життя, у період війни я бував тут лише час від часу, коли мав фронтову відпустку, а ще я був серед них під час Спартаківського повстання 1919 року, під час інфляції та в наступні роки. Якими я бачив цих людей, такими й намагався показати у моїй книжці.
Окрім того я маю заторкнути філософську чи, радше, метафізичну лінію. Кожний мій великий епічний твір спирається на певне духовне підґрунтя. Епічний твір є, так би мовити, художньою формою, в якій виражено продовження та конкретизацію, а також випробовування тієї ідейної позиції, яка була напрацьована раніше через духовну роботу. Тож, як правило, в кінці такого епічного твору моя ідейна позиція передолана, вона зазнає струсу. Все починається з певности й завершується новим питанням. Головним наголосом та підґрунтям моєї книжки «Берлін Александерплац» є позиція, яку я виклав у більш ранній натурфілософській праці ««Я» над природою», а саме: цей світ є світом двох богів. Це світ творення та водночас світ руйнування. Їхня боротьба відбувається в часі, й ми самі беремо в ній участь. А тепер ми пов'яжемо цю думку з попередньою думкою про злочинність. Як я казав, суспільство пронизано злочинністю. Що ж це означає? У суспільстві є порядок і розпад. Але то неправда, що може існувати порядок, навіть просто форма та екзистенція не є реальними без схильности до розкладу та фактичного руйнування. Отже у книжці «Берлін Александерплац» Франц Біберкопф виходить із в'язниці. Він, як то кажуть, є добрим від природи, окрім того він — як дитина, яка обпеклася й боїться вогню. І, подивіться, ось він іде у світ і хоче бути порядним, він хоче чесно й неухильно дотримуватися законів цього світу, як він те собі уявляє, і — нічого не виходить! Просто нічого не виходить! На нього сипляться удар за ударом, і врешті його добивають; я міг би також сказати, добивають цю його ідейну позицію.