Біберкопф виконує свої обов'язки вахтера, збирає номерки, пропускає машини, дивиться, хто входить і виходить.

Пильнувати, треба пильнувати, у світі щось назріває. Світ зроблений не з цукру. От почнуть газові бомби скидати, я задихнуся і вже не запитаю, чому їх скидали, та про це й мови не буде, мовляв, раніше слід було думати.

А прийде війна, і мене призовуть до війська, а я не знатиму, що й чого, але війна і без мене прийде, а я ще й буду винний — так мені й треба. Пильнувати, треба пильнувати, ми не одні на світі. З неба може йти дощ або град, і з цим не поборешся, але проти багатьох речей у світі можна боротись. Я вже не кричатиму, як раніше: така доля, така доля. Не варто все називати долею й співати їй осанну, роззирнутися навколо, доторкнутися, відкинути таку долю.

Пильнуй, розплющ очі, стережися, в одному гурті з тобою тисячі інших, хто не прокинеться, того висміють або й знищать.

За Францовою спиною барабанний дріб. Марш, марш уперед. Ми на війну йдемо, карбуєм крок, сто музикантів з нами і б'ють барабани, зорі вечірні і світанкові, а ми вже до ранньої смерти готові.

Біберкопф — маленький трудівник. Ми знаємо те, що знаємо, ми все зрозуміли, і за знання ми дорого заплатили.

Вперед, вперед, всі до свободи, а світ старий упасти має, здіймися, вітре світанковий.

І крок тримай, правою, лівою, правою, лівою, крокуй, крокуй вперед, ідемо на війну, сто музикантів з нами йдуть, і сурми кличуть, барабани б'ють, ві-де-бум, ві-де-бум, ти прямо ідеш, а той — у долину, ти тут ще стоїш, а той упав на спину, біжиш уперед, а той вже загинув, ві-де-бум, ві-де-бум.

Кінець

Додатки

Додатки

Альфред Деблін.

Моя книжка «Берлін Александерплац»

523