Нічого так наочно не демонструє позиції Дебліна, як порівняння з так само незалежною, так само сміливо реалізованою на практиці, так само чіткою, проте у всьому протилежною позицією, яку зайняв Андре Жід у своєму нещодавно опублікованому «Щоденнику фальшивомонетника»[247]. У протиставленні цих двох критичних умів щонайчіткіше постає теперішній стан епіки. В автобіографічному коментарі до свого останнього роману Жід розвиває вчення про «roman pur», тобто «чистий роман». З надзвичайною педантичністю він намагається відкинути будь-яку просту, прямолінійну, послідовну оповідь заради емоційних, цілковито романних (а тут це означає — романтичних) прийомів. Ставлення персонажів до того, що відбувається, ставлення автора до них та до своєї техніки — все це має стати складовою його роману. Одне слово, цей «чистий роман» є чимось суто внутрішнім, він не знає нічого зовнішнього й таким чином є крайнім полюсом до суто епічної позиції, якою є розповідання. Ідеал роману за Жідом — і він є цілковитою протилежністю ідеалу Дебліна — це чистий роман письма (Schreibroman). Жід є, можливо, останнім, хто дотримується флоберівського підходу до роману. Тож немає нічого дивного в тому, що в доповіді Дебліна міститься щонайрізкіше заперечення цьому. «Ви схопитеся за голову, коли почуєте, що я раджу авторам в епічній роботі рішуче вдаватися до ліричного, драматичного, ба навіть до рефлексії. Але я таки наполягаю на цьому».

Те, з якою відвагою він це робить, вказує на безпорадність деяких читачів перед його книжкою. Це справді так: оповідь рідко провадили саме таким чином, рідко такі високі хвилі подій та рефлексії сколихували й ставили під сумнів читацький спокій, рідко коли читачі так мокли до кісток від шумовиння справжньої розмовної мови. Але тут немає необхідности вдаватися до мистецтвознавчих термінів, розводитись про «dialogue intérieur»[248] чи посилатися на Джойса. Насправді тут йдеться про щось зовсім інше. Стильовий принцип цієї книжки — монтаж. Дрібнобуржуазні публікації, скандальні історії, нещасні випадки, сенсації 1928 року, народні пісні, оголошення сипляться в цей текст ніби сніг. Монтаж підриває «роман», підриває його будову та його стиль і відкриває нові, дуже епічні можливості. Й насамперед з формального боку. Матеріал монтажу жодним чином не є довільним. Справжній монтаж спирається на документ. Дадаїзм у своїй фанатичній боротьбі проти твору мистецтва за допомогою монтажу зробив щоденне життя своїм спільником. Він уперше, хоча ще невпевнено, проголосив абсолютну владу автентичного. Кінематограф у своїх найкращих моментах робив спроби привчити нас до монтажу. І тут він уперше став у пригоді епіці. Рядки з Біблії, статистичні дані, тексти шлягерів є тим, за допомогою чого Деблін надає авторитету епічній події. Вони відповідають формулоподібним віршам давньої епіки.