І окрім того Біберкопф не сказав більше жодного слова про Райнгольда. Нічого не сказав ні про свою руку, ні про їхню сварку та боротьбу, сам винний, навіщо я з ним злигався. У судовій залі сидить Єва та чимало Пумсових людей. Райнгольд і Біберкопф дивляться один одному просто у вічі. Ні, не жаль відчуває однорукий до того, хто сидить на лаві підсудних поміж двох охоронців і тремтить за свою шкуру, а якусь дивну прихильність. У мене був товариш, він був мені як брат. Я мушу дивитися на нього, так би й дивився весь час, немає нічого важливішого, ніж дивитися на тебе. Світ зроблено із цукру та багна, я можу спокійно дивитися на тебе й бровою не поведу, я знаю, що ти за один, ось ми й зустрілися, хлопче, і ти сидиш на лаві підсудних, в житті ми ще тисячу разів зустрінемося з тобою, але від того моє серце аж ніяк не закам'яніє.

Райнгольд мав намір, у разі якщо справа для нього кепсько повернеться, здати поліції всю цю індустрію Пумса, він хоче їх усіх продати, якщо вони почнуть свідчити проти нього, він має цей варіант про запас, на той випадок, якщо Біберкопф, цей сучий син, через якого і заварилася вся ця каша, почне перед суддею надувати щоки. А потім він побачив, що в залі сидять люди Пумса, Єва, а ще кілька агентів поліції, їх ми вже знаємо. Тут Райнгольд трохи заспокоївся, опанував себе й прикинув, як йому краще повестися. Все-таки він залежний від своїх товаришів, він же вийде колись на волю, та й у тюрмі вони можуть бути потрібними, а тішити лягавих зізнаннями — який у цьому сенс? Врешті Біберкопф поводиться несподівано пристойно. Кажуть, його були запроторили до Буху. Цей телепень дуже змінився, і погляд у нього якийсь дивний, очі застигли, ніби заіржавіли там, у Бусі, й говорить він дуже повільно. Напевне, з головою ще не все гаразд. Райнгольд нічого не розповів про Біберкопфа та їхні колишні справи, але за це нема чого йому дякувати.

Райнгольду дали десять років тюрми: убивство в стані афекту, алкоголізм, неврівноважений характер, безпритульна юність. Райнгольд визнає свою вину.

Під час оголошення вироку в залі раптом хтось скрикнув і голосно розплакався. То була Єва, від спогадів про Міцу в неї не витримали нерви. Біберкопф, який сидів на лаві свідків, озирнувся, коли почув її плач, піднявся, а потім знову важко опустився на лаву, затуливши обличчя рукою. Ось той жнець, що зветься Смерть. Я твоя. Вона прийшла до тебе, була мила з тобою, оберігала тебе, а ти — сором, кричи «Сором!»

Одразу після процесу Біберкопфу запропонували місце вахтера на невеликій фабриці. Цю пропозицію він прийняв. А далі про його життя більше нема чого розповісти.