Ми дійшли до кінця цієї історії. Вона виявилася довгою, але вона мусила тягтися далі й далі, аж поки не досягла найвищої точки, своєрідної вершини, з якої тільки й можна побачити все разом.

Ми немов ішли темною вулицею, спершу не світився жоден ліхтар, ми тільки знали, що треба йти вперед, з часом ставало все світліше й світліше, потім уже й ліхтар з'явився, і під ним ми нарешті прочитали назву вулиці. Це був процес своєрідного пізнання. Франц Біберкопф ішов цією вулицею інакше, ніж ми. Він мчав уперед цією темною вулицею, натикався на дерева, і що швидше він біг, то частіше натикався на дерева. Навколо і так була непроникна темрява, а коли він натикався на дерево, то від жаху міцно заплющував очі. І з кожним разом він усе більше жахався та все міцніше заплющував очі. З розбитою головою, заледве притомний, він врешті таки добіг до кінця. А коли упав, то розплющив очі. Над ним яскраво світив ліхтар, і можна було прочитати назву вулиці.

Тепер він працює вахтером на невеликій фабриці. Він більше не стоїть самотою на Александерплац. Довкола нього люди, і праворуч, і ліворуч, і перед ним, і за ним.

Якщо ти йдеш сам, на тебе звідусіль чигає біда. А коли довкола багато людей, тоді все зовсім інакше. Слід навчитися слухати, що кажуть інші, адже все це стосується і тебе також. Тоді ти збагнеш, хто ти такий і що можеш зробити. Навколо тебе йде битва, це твоя битва, ти мусиш пильнувати — не встигнеш озирнутися, а вже і сам вступив у бій.

Біберкопф працює вахтером на фабриці. Що ж таке доля? Вона сильніша за мене. Коли нас двоє, їй важче бути сильнішим за мене. А коли нас десятеро — то ще важче. А коли нас тисяча або мільйон, тоді вже дуже важко.

Бути поряд з іншими — то приємніше й краще. Тоді ти все відчуваєш і розумієш удвічі краще. Корабель не втримається без великого якоря, і людині важко втриматися без інших людей. Тепер я розберуся, де правда, а де фальш. Одного разу я вже повірив на слово й дорого за це поплатився, вдруге такого з Біберкопфом уже не трапиться. Слова зусібіч котяться на людину, тож треба пильнувати, щоб тебе не розчавило, це так само, як з автобусом, не будеш пильнувати, він зробить із тебе яблучне пюре. Та більше я на таке не поведуся. Вітчизно, спокій зберігай, я не піддамся, так і знай.

Попри його вікно часто проходять люди з прапорами, музикою і співом, але Біберкопф на них лиш подивиться й спокійно собі залишається вдома. Не треба зайвих слів казати, гуртом ідем марширувати. Як піду я марширувати, то потім доведеться мені накласти головою за те, що інші понавигадували. Ось чому я спершу все обмізкую, і якщо справа варта заходу, тоді й піду. Бо в чоловіка розум є, а у вола — ярмо своє.