(Лілі твердить, ніби в будь-яку хвилину може сказати, як мені ведеться. Вона обдарована своєрідною і винятковою інтуїцією кохання.)

«Політ до Африки був надзвичайно видовищним».

(Так ніби я проник усередину велетенського самоцвіта й вільно там ширяв…)

«Ми — перше покоління людей, які мають змогу милуватися хмарами не тільки знизу, а й згори. Як нам пощастило! Колись людські мрії злітали вгору. Тепер вони пориваються не лише у височінь, а й униз. Це має призвести до не знаю яких, але дуже істотних змін у нашому сприйнятті світу. Для мене вся подорож була наче сон. Дуже сподобався Єгипет. Люди в простих білих накидках. Гирло Ніла згори було схоже на розплутану мотузку. Подекуди долина буяла зеленню, а подекуди була жовта. Водоспади здавалися струменями зельтерської води. А коли літак приземлився в глибині справжньої Чорної Африки і ми з Чарлі вирушили далі, то все виявилося не таким, яким уявлялося мені вдома».

(Коли я ввійшов у дім до старої жінки і вдихнув сморід, то відразу зрозумів, що повинен або знайти якийсь вихід зі своєї безвиході, або визнати поразку.)

«Чарлі мав багато роботи в Африці. Я прочитав «Перші кроки по Східній Африці» Бертона та «Щоденника» Спіка, але не зійшовся поглядами в жодному питанні ні з ними, ні з Чарлі й тому вирішив мандрувати сам. Бертон був про себе дуже високої думки. Він чудово фехтував на рапірах та шаблях і розмовляв усіма мовами. Мені здається, що вдачею він скидався на генерала Макартура: йому страшенно хотілося залишити помітний слід у історії і бути схожим на героїв античної Греції та Стародавнього Риму. Особисто для себе я мусив обрати інший шлях, який більше відповідав би моїм уподобанням. Генії теж прагнуть до простоти».

(Коли Спік повернувся до Англії, він пустив собі кулю в лоб. Я пощадив Лілі, не повідомивши її про цю деталь у його біографії. Під геніями я розумію таких людей, як Платон або Ейнштейн. Ейнштейн потребував тільки світла. Чи можна уявити собі простіші запити?)

«Я зустрів тут чоловіка на ім’я Ромілаю, і ми заприятелювали, хоча спершу він остерігався мене. Я попросив його привести мене в такий куточок Африки, куди ще не проникла цивілізація. Таких куточків залишилося дуже мало. Тут повсюди виникають сучасні держави, шириться освіта. Мені доводилося стрічати досить освічених африканських вождів, а нині я гість тубільного царя, який мало не доктор медицини. Одначе, поза всяким сумнівом, мені пощастило звернути з торованого шляху, і за це я повинен дякувати Ромілаю (він чудовий хлопець) і — непрямо — самому Чарлі. Довелося мені пережити й жахливі хвилини, і я ще не пройшов усіх випробувань. Не раз душа могла вилетіти з мене так само легко, як із рота в риби вилітає повітряна бульбашка. А знаєш, Чарлі, по суті, не така вже й погана людина. Проте мені не слід було приєднуватися до молодят, які вирушили у весільну подорож. Я був п’ятим колесом до воза. Дружина Чарлі належить до тих лялечок, яких можна побачити на Медісон-авеню і які виривають собі кутні зуби, щоб мати модний вигляд (запалі щоки)».