(Знову, смерте, ми з тобою віч-на-віч.)
«Одначе я вже не раз мусив мати справу з мерцями, і я не посварився з жодним із них. Мабуть, для переміни мені слід тепер щось зробити і на користь життю».
І що воно таке — цей знаменитий інструмент? Чому він так жахливо цигикає, коли граєш на ньому невміло? І чому в майстерних руках він виражає таку глибінь почуттів, досягає навіть Божого слуху?
«Кістки, м’язи, залози, органи. Осморегуляція. Я хочу, щоб ти записала мене в Медичному центрі, і подай моє ім’я та прізвище так: Лео Ю. Гендерсон. Причину я поясню тобі, коли приїду додому. Ти зраділа, правда? Віднині, моя люба дівчинко, як дружина лікаря ти повинна більше дбати про чистоту тіла, частіше митися і прати свою білизну. Тобі доведеться звикати до перерваного сну, нічних викликів і такого іншого. Де я практикуватиму, я ще не вирішив. Думаю, якби я спробував відкрити практику вдома, мої сусіди перелякалися б на смерть. А якби я притулив вухо до їхніх грудей як лікар, вони повистрибували б зі своїх шкур.
Тому я, мабуть, стану місіонером, як доктор Вілфред Ґренфелл або Альберт Швейцер. Або Аксель Мунте — чи не слід би мені взяти приклад з нього? Звісно, Китай тепер відпадає. Вони можуть нас там схопити й піддати комуністичному «перевихованню». Ха-ха! Можна спробувати податись у Індію. Я хочу власними руками лікувати хворих. У тій країні особа зцілителя священна».
Все життя я був поганим, і ось тепер я повірив, що нарешті відкрию в собі високі чесноти.
«Лілі, я твердо вирішив, що більше не тинятимуся без діла».
Я не думаю, що пориви жадання можна загасити. Століття туги й прагнень, прагнень і туги — і чим вони закінчилися? Прахом розвіялись і в прах перейшли.
«Якщо в Медичному центрі записати мене не захочуть, то звернися насамперед до Джона Гопкінса, а далі до кого завгодно з тих, кого знайдеш у книзі. Ще одна причина того, чому я хочу зупинитися в Швейцарії, — це розвідати, як там стоять справи з медичною освітою. Побалакаю з людьми, поясню що й до чого, і мене, можливо, приймуть там.
Отже, люба, візьмися за ці справи. І ще одне: спекайся свиней. Продай тамвортського кабана Кеннетові; Діллі та Мінні позбудься теж.
Ми дивні істоти. Ми бачимо зірки зовсім не такими, які вони насправді, — чому ж ми їх любимо? Адже це не малесенькі золоті цятки, а бурхливий незгасний вогонь».
Дивно? І що з того? Усе на світі дивне.
«Я тут зовсім не пив, крім кількох ковтків віскі, які прийняв, пишучи цього листа. Вони подають тут за другим сніданком смачне тубільне пиво, яке називають