(Обличчя хижака — для мене палючий вогонь. Щодня мені доводиться заплющувати очі.)

«Лілі, я, мабуть, давно тобі цього не казав, але я плекаю до тебе справді глибоке почуття, моя дівчинко, яке іноді болем озивається в моєму серці. Ти можеш назвати це коханням. Хоча особисто я думаю, що на цьому світі нічому довіряти не слід — навіть своїм власним почуттям».

(А надто почуттям таких людей, як я, — людей, покликаних — і навіщо? — з небуття до буття. Кохання законного чоловіка чи кохання дружини — який вони мають до мене стосунок? Я надто своєрідний, аби перейматися такими дурницями.)

«Коли Наполеона заслали на острів Святої Єлени, він став багато розбалакувати про мораль. Він приділяв цьому питанню велику увагу, але чи ж не запізно? Тому я не говоритиму з тобою про кохання. Якщо ти вважаєш себе поза підозрою, то можеш узяти ініціативу на себе й розводитися про це скільки завгодно. Ти казала, що не можеш жити лише задля сонця, місяця та зірок. Ти мені сказала, що твоя мати померла, хоча вона була тоді жива, — мабуть, у ті хвилини ти переживала нервовий стрес. Ти заручалася разів із сотню і завжди кудись поспішала. Ти водила мене за ніс. Хіба так поводиться жінка закохана? Ну, та гаразд. Але я щиро сподівався, що ти мені допоможеш. Тутешній цар — один із найрозумніших людей у світі, і я йому вірю, і він каже, що я повинен перейти від стану, який сам для себе створив, у стан, властивий мені від природи. Якби я, приміром, став менш галасливим і навчився слухати тишу, то міг би почути щось дуже приємне — наприклад, пташиний спів. Чи волові очка й досі гніздяться в нас під карнизами? Я бачив, як стриміли звідти жмутики соломи і дивувався, що пташки зуміли туди пролізти».

(Я ніколи не зміг би підкрастися близько до пташок. Піді мною підломилися б усі гілки. Мене злякався б навіть птеродактиль, якби пролетів наді мною.)

«Я облишу грати на скрипці. Думаю, в цей спосіб я ніколи не досягну своєї мети».

(Тобто не зможу відірвати свій дух від землі, визволитися зі свого смертного тіла. Хоча я був дуже впертий. Я прагнув піднестися в інший світ. Моє життя і мої справи були моєю в’язницею.)

«Так от, Лілі, віднині все буде по-іншому. Коли я повернуся додому, я почну вивчати медицину. Звичайно, вік у мене не той, і це з біса кепсько, проте я не відступлюся від свого наміру. Ти собі не уявляєш, як мені хочеться працювати в лабораторії. Мені часто вчувається запах формальдегіду. Я розумію, що мені доведеться взятись за вивчення хімії, зоології, фізики, математики, анатомії — і то в товаристві жовтодзьобих молодиків. Думаю, це буде нелегке випробування, а надто коли мені доручать розтинати труп».