— Мій брат Карл помер,— сказав він.

— Мої співчуття,— відізвався Лі.

— Це наш дядько? — спитав Кел.

— Це був твій дядько Карл,— поправив Адам.

— І мій також? — спитав Арон.

— І твій також.

— Я й не знав, що ми мали дядька,— сказав Арон.— Може, покладемо квіти на його могилу? Абра допомогла б нам. Вона таке любить.

— Це дуже далеко — на протилежному боці країни.

— Я придумав! — схвильовано вигукнув Арон.— Коли ми понесемо квіти для нашої матері, понесемо і дядькові Карлу.— І додав із сумом: — Шкода, що я його не знав, коли він ще був живий...— У Арона було відчуття, що він обростає померлими родичами.— А він був хороший?

— Дуже хороший,— відповів Адам.— Він був мій єдиний брат, як-от Кел — твій єдиний брат.

— А ви також були близнюки?

— Ні, ми не близнюки.

— А він був багатий? — спитав Кел.

— Звісно, ні,— відповів Адам.— Звідки в тебе такі думки?

— Якби він був багатий, усе отримали б ми.

— У час смерті,— жорстко сказав Адам,— говорити про гроші непристойно. Ми сумуємо, бо він помер.

— Як я можу сумувати? — здивувався Кел.— Я ж його ніколи не бачив.

Лі прикрив рот рукою, щоб приховати усмішку. Адам знову подивився на лист, і знову в новому абзаці змінювався настрій.

«Як повірені у справах небіжчика з приємністю повідомляємо, що ваш брат завдяки сумлінній роботі й розумному веденню справ зібрав чималий статок, який у землі, цінних паперах і готівці складає понад сто тисяч доларів. Його заповіт, складений і підписаний у нашій конторі, зберігається у нас і буде надісланий вам на запит. За умовами заповіту він залишив усі гроші, майно і цінні папери в рівних частках вам і вашій дружині. На той раз, якщо ваша дружина померла, все переходить вам. Заповіт також обумовлює, що на випадок вашої смерті все переходить у власність вашої дружини. З вашого листа ми робимо висновок, що ви ще перебуваєте у країні живих, і просимо прийняти наші щирі поздоровлення. Завжди до ваших послуг, адвокатська контора „Белоуз і Гарвей“, писав Джордж Б. Гарвей».

У самому низу листа було нашкрябано: