— Про що це ти?

— Хіба ви не дістали мого листа?

— Якого листа?

— Ой,— простогнала Етель,— напевно, його загубили десь на пошті. Там такі розтелепи. Але менше з тим. Я гадала, ви про мене попіклуєтеся. Мені повсякчас недобре. Немов якийсь тягар тисне на нутрощі.

Вона зітхнула, а потім заговорила так швидко, що Кейт зрозуміла — Етель це репетирувала.

— Так от, можливо, ви пам’ятаєте,— почала Етель,— що я маю якесь таке друге бачення. Завжди пророкувала те, що потім збувалося. Побачу щось уві сні — і воно збувається. Люди кажуть, на цьому можна заробляти. Кажуть, я природний медіум. Ви пам’ятаєте?

— Ні,— відповіла Кейт.— Не пам’ятаю.

— Та невже? А може, ви ніколи того не помічали. На відміну від усіх. Я їм розповідала багато чого, й усе геть справджувалося.

— І до чого ти хилиш?

— Отут мені якось наснився сон. Я пам’ятаю, коли це було, бо тієї самої ночі померла Фей,— вона зиркнула на скрижаніле обличчя Кейт і вперто провадила.— Тієї ночі падав дощ, і в моєму сні також дощило, принаймні було мокро. Й от, у тому сні я побачила, як ви вийшли через кухонні двері. Було не надто темно, проглядав місяць. І я побачила уві сні вас. Ви пройшли углиб двору і нахилилися. Мені не було видно, що ви робите. А потім ви прокралися назад до будинку. І наступне, що мені стає відомо,— Фей померла!

Етель зробила паузу, чекаючи на якусь реакцію Кейт, але обличчя Кейт лишалося незворушним. Етель почекала, доки не переконалася, що Кейт говорити не збирається.

— Так от, як я й казала, я звикла вірити у свої сни. Дивно, але там нічого не було, окрім розтрощених флакончиків від ліків і гумового наконечника від піпетки.

— І ти віднесла їх до лікаря,— протягнула ліниво Кейт.— Що ж він тобі сказав про вміст отих флаконів?

— Нічого я нікуди не відносила.

— Даремно,— сказала Кейт.

— Я нікому не хочу шкодити. У мене самої клопоту вистачає. Я поклала оте розбите скло в конверт і кудись засунула.

— Виходить, ти прийшла до мене просити поради? — лагідно спитала Кейт.

— Так, мем.

— Тоді послухай, що я думаю. Я думаю, що ти — стара нікчемна шльондра, яку надто часто били по голові.

— От тільки не кажіть, що я збожеволіла,— почала Етель.