— Коли ви були маленькою,— він зробив паузу, щоб краще висловити свою думку,— у вас не виникало відчуття, ніби вам чогось бракує? Ніби інші володіють чимось таким, чого не немає у вас,— мають якийсь секрет, яким не хочуть з вами поділитися? Ви відчували щось подібне?

Він ще не договорив, як її обличчя почало відгороджуватися від нього, а коли закінчив, Кейт уже відрізала шлях до зближення.

— Чим я займаюся! — промовила вона.— Розмовляю з дітлахом!

Кел розчепив руки і засунув їх у кишені.

— Розмовляю зі шмаркачем! Напевне, я з глузду з’їхала.

Обличчя Кела спалахнуло від хвилювання, очі розширилися від прозорливості.

— Що з тобою? — спитала Кейт.

Він стояв нерухомо, на лобі виступив піт, руки стиснулися в кулаки.

Кейт, як завжди, встромила гострий, проте байдужий ніж своєї жорстокості. Вона тихенько розсміялася.

— Може, я й наділила тебе доволі цікавими штуками, як от це,— вона простягнула свої покарлючені руки.— Але якщо в тебе епілепсія — якісь напади, то воно не від мене.

Вона весело подивилася на Кела, очікуючи шоку і бентеги.

Кел заговорив щасливим голосом:

— Я вже йду. Я йду зараз. Лі сказав мені правду.

— І що ж тобі сказав Лі?

— Я боявся, що в мені сидить частка від вас.

— Так і є.

— Ні. Ні. Я сам по собі. Від вас у мені нічого немає.

— Звідки ти знаєш? — запитала вона.

— Знаю — і все. Я раптом усе збагнув. Якщо я підлий, то ця підлість лише моя власна.

— Цей китаєць забив тобі голову дурнуватими казочками. Чого ти на мене так зиркаєш?