— Навряд чи вам очі ріже світло,— сказав Кел.— Гадаю, ви боїтеся.

— Геть звідси! — крикнула Кейт.— Забирайся геть!

— Вже йду,— він узявся за дверну ручку.— Я не маю до вас ненависті. Але мене тішить, що ви боїтеся.

Вона спробувала покликати Джо, але голос її перейшов у глухий хрип.

Кел рвонув двері й захлопнув їх по собі.

Джо розмовляв у вітальні з однією з дівчат. Вони почули легкі швидкі кроки. Та поки вони роздивилися, стрімка фігурка долетіла до виходу, вискочила на веранду, і важкі вхідні двері з гуркотом зачинилися. Почувся один крок на веранді, потім хрускіт, ніби хтось стрибнув на землю.

— Що воно в біса було? — спитала дівчина.

— Хто його знає? — відповів Джо.— Іноді мені здається, що я марю.

— Мені також. Я тобі казала, що у Клари бувають видіння?

— Гадаю, їй явився... привид шприца,— сказав Джо.— Я собі от що думаю: менше знаєш, краще спиш.

— Твоя правда,— погодилася дівчина.

Розділ 40

1

Кейт сиділа в кріслі, відкинувшись на подушки. Нервові хвилі пробігали у неї по тілу, як мурашки, залишаючи по собі відчуття крижаного опіку.

Вона заговорила сама до себе.

— Заспокойся. Ну ж бо. Не допускай цього болю. Не думай ні про що. Клятий шмаркач!

Раптом їй пригадалася єдина людина, яка викликала в неї подібну панічну ненависть. То був Семюель Гамільтон з його сивою бородою, рум’яними щоками й усміхненими очима, які проникали їй під шкіру і бачили все, що всередині.

Перебинтованим вказівним пальцем вона підчепила тоненький ланцюжок, що висів у неї на шиї, і витягла з-за корсажа те, що висіло на ланцюжку,— два ключики від банківських сейфів, золотий годинник, оздоблений конваліями, і маленький сталевий циліндрик із закрученим ковпачком. Вона обережно відкрутила ковпачок і витрусила звідти собі на поділ сукні желатинову капсулу. У капсулі були білі кристалики — шість гранів морфію — гарна, надійна доза. Кейт подивилася на них у світлі лампи, потім так само обережно поклала капсулу в циліндрик, закрутила ковпачок і засунула ланцюжок у корсаж.

Останні слова Кела все звучали й звучали у неї в голові. «Мене тішить, що ви боїтеся». Вона промовила ці слова вголос, щоб перебити їхнє звучання. Ритм зник, але виникла яскрава картина, і Кейт дала їй сформуватися, щоб роздивитися як слід знову.