2

Кел ішов до школи разом з Ароном.

— У тебе стомлений вигляд,— зауважив Арон.

— Справді?

— Я чув, коли ти прийшов уночі. О четвертій годині. Що ти робив так пізно?

— Гуляв, думав про різне. Ти не хотів би покинути школу і повернутися на ранчо?

— Навіщо?

— Ми могли б заробити грошей для тата.

— Я збираюся до коледжу. Хотів би вже зараз вступити. З нас усі сміються. Я хочу виїхати з цього міста.

— Ти просто з глузду з’їхав.

— Не я з глузду з’їхав. Не я втратив усі гроші. Не я придумав ідіотську ідею про салат. А люди все одно сміються з мене. Я не знаю, чи вистачить грошей на коледж.

— Він не хотів втрачати гроші.

— Але ж втратив.

— Тобі треба закінчити цей клас, а потім останній, щоб вступати до коледжу,— сказав Кел.

— Гадаєш, я цього не знаю?

— Якби ти добряче попрацював, можливо, зміг би скласти вступні іспити наступного літа і поїхати вчитися вже восени.

Арон різко обернувся до брата.

— Я не зміг би.

— А по-моєму, зміг би. Поговори з директором. І превелебний Рольф неодмінно тобі допоможе.