Коли Джо з’ясував, що не може з дечим упоратися безкарно, він почав думати, що взагалі не може зробити щось безкарно. Кейт перетворила його на свого раба, як перетворювала на рабинь жінок. Вона забезпечувала його їжею й одягом, віддавала накази, карала.

Варто було Джо визнати, що Кейт розумніша за нього, він одразу почав вважати її розумнішою за всіх. Йому здавалося, що вона володіє двома великими обдаруваннями: вона спритна і вміє вхопити свій шанс — чи можна бажати кращого?

Він радо робив для неї брудну роботу — і боявся її не робити. Кейт ніколи не помиляється, говорив Джо. І якщо ти танцюєш під її дудку, Кейт про тебе подбає. Це вже була не думка, це стало звичкою. Коли він видворив Етель з округу, на це пішов усього один день. Усе придумала Кейт, а вона спритна.

2

Кейт, коли в неї почалися артритні болі, спала погано. Вона майже фізично відчувала, як потовщуються і стають вузлуватими її суглоби. Іноді намагалася думати про щось інше, навіть неприємне, аби лише відігнати подалі біль в покарлючених пальцях. Іноді намагалася пригадати кожну деталь кімнати, якої не бачила багато років. Іноді дивилася в стелю, уявляла там колонки цифр і подумки складала їх. Вона відновлювала в пам’яті обличчя містера Едвардса, його одяг і слово, відтиснуте на металевій пряжці його підтяжок. Вона ніколи не помічала його і все-таки знала, що те слово було «Ексцельсіор».

Часто ночами вона думала про Фей, згадувала її очі, волосся, її голос, як у неї тремтіли руки, згадувала маленький шрам біля нігтя на лівому великому пальці — слід від давнього порізу. Кейт наводила лад у своїх почуттях до Фей — ненавиділа вона її чи любила? Чи жаліє вона Фей? Чи шкодує, що вбила її? Кейт повільно, як гусінь, повзла вздовж своїх думок. І з’ясувала, що нічого не відчуває до Фей. Ні приязні, ні неприязні до неї, ні пам’яті про неї. Був один випадок під час смертельної хвороби Фей, коли її борсання і запах викликали в Кейт злобу, і вона вирішила якнайшвидше її вбити, щоб покласти цьому край.

Кейт пригадувала, який вигляд мала Фей, коли вона її бачила востаннє — у пурпуровій труні, убрану в біле, з усмішкою на вустах — заслугою трунаря, сильно напудрену й нарум’янену, щоб замаскувати землистий колір обличчя.

Голос за спиною Кейт промовив: «Вона роками не мала такого чудово вигляду». А інший голос відповів: «Може, те саме і мені піде на користь»,— а потім двоголосе пирхання. Перший голос належав Етелі, другий — Тріксі. Кейт пригадала і свою власну реакцію, у якій домінував гумор.

Так, перший голос безсумнівно належав Етелі. Етель завжди приходила у нічні роздуми Кейт, Етель завжди приносила з собою закляклий страх, ця дурна, незграбна, доскіплива сучка, паскудна стара шкапа. І незрідка траплялося, що Кейт говорила сама собі: «Зачекай. Чому вона паскудна стара шкапа? Чи не тому, що ти скоїла помилку? Навіщо ти її видворила? Якби ти добре подумала, то залишила б її при собі».