— Що там? — спитала Абра і підвелася, щоб подивитися. Арон нахилився вперед. Лі, стоячи в дверях, намагався прогнати з обличчя занепокоєння. Він кинув на Кела швидкий погляд і побачив у нього в очах спалах радості й тріумфу.

Адам повільно перебирав золоті банкноти. Голос його пролунав ніби дуже здалеку.

— Що це? Що...— він не договорив.

Кел нервово ковтнув:

— Це... я заробив... щоб подарувати вам... відшкодувати втрати за салат.

Адам повільно підвів голову.

— Ти заробив? Як?

— Містер Гамільтон... ми удвох заробили... на бобах...— Він збуджено провадив: — Ми закупили майбутній врожай за п’ять центів, а коли ціни підскочили... Це для вас, п’ятнадцять тисяч доларів. Це для вас.

Адам склав нові банкноти дуже рівно, накрив їх обгортковим папером і підвернув краї. Він безпорадно поглянув на Лі. Кел відчув у повітрі катастрофу, загибель, і його охопила важка огида. Він почув слова батька:

— Тобі доведеться їх повернути.

Так само здалеку пролунав і його власний голос:

— Повернути? Кому повернути?

— Людям, у яких ви їх отримали.

— У Британську закупівельну компанію? Вони не можуть їх взяти назад. Вони платили дванадцять з половиною центів за боби по всій країні.

— Тоді віддай їх тим фермерам, яких ти пограбував.

— Пограбував? — вигукнув Кел.— Та ми їм платили на два центи більше за ринкову ціну. Ми їх не грабували.

Келові здавалося, що він висить у повітрі й час зупинився.

Батько довго не відповідав. Здавалося, що між словами були довгі паузи.

— Я посилаю хлопців на війну. Я ставлю свій підпис, і вони йдуть до армії. Хтось із них загине, хтось залишиться без рук чи ніг. Жоден не повернеться неушкоджений. Сину, ти гадаєш, я міг би мати з цього зиск?

— Я зробив це для вас,— сказав Кел.— Я хотів, щоб ви мали гроші, які втратили.