Кільце відповіло на це енергійніше, ніж спроможні були б відповісти слова, бо стук безупинно тривав з дивовижною силою, знімаючи страшенний шум.

— Боже мій! — сказав Перкер, дзвонячи. — Ми переполохаємо увесь квартал. Хіба ж ви не чуєте стукоту, містер Лаутен?

— Зараз відчиню, сер, — одповів клерк.

Той, що стукав, немов почувши відповідь і бажаючи показати, що більше чекати не може, зняв справжню бурю.

— Це просто жах якийсь, — промовив містер Піквік, затуляючи пальцями вуха.

— Поспішіть же, містер Лаутен,— наказав Перкер,— інакше він потрощить нам двері.

Містер Лаутен, що мив у темній комірчині руки, поквапився відчинити і побачив явище, про яке розповідатиметься в наступному розділі.

Розділ XLI, де містяться деякі подробиці щодо стуку в двері та про інше, в тому числі про цікаві відкриття, зв’язані з іменами містера Снодграса й одної юної леді і аж ніяк не сторонні для нашої історії.

Розділ XLI,

де містяться деякі подробиці щодо стуку в двері та про інше, в тому числі про цікаві відкриття, зв’язані з іменами містера Снодграса й одної юної леді і аж ніяк не сторонні для нашої історії.

Те, що з’явилося перед очі здивованого клерка, був хлопець — напрочуд гладкий хлопець, одягнений, як козачок. Він стояв на маті з заплющеними очима, немов спав. Клерк ніколи й ніде не бачив такого гладкого хлопця, і це, в поєднанні з надзвичайним спокоєм усієї його постаті, чого ніяк не можна було сподіватися від причинця такого грюкоту, здивувало Лаутена найбільше.

— У чім справа? — спитав клерк.

Надзвичайний хлопець не відповів ні слова; тільки хитнув головою, і клеркові здалося навіть, ніби він злегка хропе.

— Звідки ти? — питався клерк.

Хлопець не поворухнувся. Він важко дихав, але усіма іншими сторонами був цілком нерухомий.

Клерк тричі повторив запитання і, не діставши ніякої відповіді, збирався вже зачиняти двері, коли хлопець раптом розплющив очі, кілька разів моргнув, один раз чхнув і підняв руку, неначе лагодився поновити стукання. Побачивши, що двері відчинені, він здивовано озирнувся і нарешті втупив погляд в обличчя містера Лаутена.

— Якого біса ти так стукаєш? — роздратовано скрикнув клерк.

— Як так? — сонним голосом повільно спитав хлопець.

— Та так, як сорок візників разом,— пояснив клерк.

— Тому, що пан наказав мені стукати, доки не відкриють, бо інакше я можу заснути, — відповів хлопець.