— Я теж прощаю вас, сер,— лагідно сказав Фог.

— Наша поведінка, сер, — продовжував Додсон, — промовляє сама за себе і якнайкраще виправдує нас. Ми практикуємо вже багато років, містер Піквік, і були вшановані довір’ям найбільш поважних клієнтів. Бувайте здорові, сер.

— Бувайте здорові, містер Піквік. — З цими словами Фог сунув під пахву свій зонтик, зняв рукавичку і на знак замирення простягнув обуреному джентльменові руку. Містер Піквік на відповідь сунув обидві руки під фалди фрака й повними зневаги очима глянув на Фога.

— Лаутен! — крикнув у цю хвилину Перкер.— Відчиніть двері, Лаутен!

— Заждіть трохи, — звелів містер Піквік. — Тепер я говоритиму.

— Киньте краще, дорогий сер, не треба. Нехай вже лишається так, як воно є, — благав маленький аторней. — Дуже прошу вас, містер Піквік.

— Ні, я не дозволю знущатися з себе, — відповів містер Піквік. — Ви зробили кілька зауважень, містер Додсон.

Додсон повернувся, нахилив голову й усміхнувся.

— Ці зауваження стосувались до мене,— ледве переводив дух містер Піквік, — ваш компаньйон простиг мені руку, і ви обоє говорили зі мною якимось поблажливим тоном. Це таке нахабство, якого навіть від вас я не міг сподіватися.

— Що таке, сер? — скрикнув Додсон.

— Як ви кажете, сер?— зарепетував Фог.

— Чи знаєте ви, що я став жертвою вашої змови? — вів далі містер Піквік.— Чи знаєте ви, що я та людина, яку ви посадили в тюрму й обікрали? Чи відомо вам, що ви виступили, як аторнеї, на боці позивачки в справі «Бардл проти Піквіка?»

— Так, сер, ми знаємо це, — ствердив Додсон.

— Звичайно, все це нам добре відомо, сер, — втрутився Фог, плескаючи, може випадково, себе по кишені.

— І я бачу, що ви пригадуєте все це з великою приємністю, — сказав містер Піквік, даремно намагаючись уперше за життя прибрати сардонічного вигляду.— Я давно вже хотів сказати вам, що я про вас думаю, і мовчав лише з поваги до мого друга Перкера. Ваш неприпустимий тон і ваша безсоромність увірвали мені терпець. Я кажу: «ваша безсоромність», сер,— повторив містер Піквік, повернувшись до Фога так навально, що той поквапився відступити до дверей.

— Обережно, сер, — сказав Додсон, який, хоч був найкремезніший споміж товариства, розважливо тримався ззаду Фога і, ввесь пополотнівши, розмовляв через його голову. — Нехай він ображає вас, містер Фог. Не відповідайте йому нічого.

— Ні, ні. Я не відповідатиму, — запевнив Фог, потроху відступаючи і таким чином відтісняючи свого партнера до конторки.

— Ви, — не вгамовувався містер Піквік,— ви — злодії, крючки й суціги.

— Та добре вже, — перебив його містер Перкер. — І це все?