Дослідження Кавачі та інших виокремлює ще одну властивість соціального капіталу, яка обертається більшим фізичним та психологічним стресом: що більшою фінансовою нерівністю характеризується суспільство, то вищий рівень злочинності — напади, крадіжки і особливо вбивства — і більша кількість людей володіє зброєю. Що важливо, майнова нерівність є загалом надійнішим прогностичним чинником злочинності, ніж власне бідність. Це доведено на рівні штатів, регіонів, міст, районів та навіть окремих кварталів міст. І подібно до особливостей виміщення агресії, які ми обговорювали в Розділі 13, бідність на тлі багатства зумовлює більшу кількість злочинів — але не щодо багатіїв. Бідні постають проти бідних.

Водночас Роберт Еванс (Університет Британської Колумбії), Джон Лінч та Джордж Каплан (Університет Мічигану) пропонують нашій увазі ще один шлях від майнової нерівності до поганого здоров’я, і він знову лежить через стрес. І цей шлях настільки деморалізує, що тільки-но ви усвідомите його сутність, вам одразу захочеться вийти на барикади та заспівати революційних пісень з мюзиклу «Знедолені». Отже.

Якщо середньостатистичний член суспільства прагне покращити своє здоров’я та рівень життя і зменшити стрес, він витрачає гроші на громадські блага — кращий громадський транспорт, безпечніші вулиці, чистіша вода, краща школа, загальний доступ до системи охорони здоров’я. Що сильнішою є майнова нерівність у суспільстві, то глибшою є фінансова прірва між багатими та пересічними громадянами. Що глибшою є ця прірва, то менше користі багаті люди відчуватимуть від витрат на громадські блага. Натомість вони отримуватимуть більше особистої користі, витрачаючи ті самі гроші (з яких мають платитися податки) на особисті блага — кращого особистого водія, будинок на території під охороною, бутильовану воду, приватні школи, приватну медицину. Як пише Еванс, «що більш нерівними є доходи членів суспільства, то більш невигідними будуть здаватися його забезпеченим представникам витрати на соціальні потреби і більше ресурсів будуть мати ці члени [у своєму розпорядженні] для формування ефективної політичної опозиції». Він підкреслює, що таке «відмежування багатих» витікає у «приватне благополуччя і суспільні злидні». А більші суспільні злидні означають більшу кількість буденних стресогенних чинників і більше алостатичне навантаження, яке негативно позначається на здоров’ї всіх членів суспільства. Для багатіїв — через кошти, які вони змушені витрачати на те, щоб відгородитися від решти суспільства; а для решти суспільства — через те, що вони змушені жити в такому суспільстві.