Але насправді це не дивує. Ми постійно себе з кимось порівнюємо і через це заздримо, ненавидимо, хоча й не є особливо раціональними в цих порівняннях. Ось приклад, не пов’язаний із нашою темою: якщо показати в межах експерименту групі жінок фотографії привабливих моделей, то після перегляду вони матимуть гірший настрій і нижчу самооцінку ніж до (що більш гнітюче, якщо показати ці фотографії чоловікам, то вони будуть менш задоволені своїми жінками).

Отже, річ не в тім, що людина бідна, а в тім, що вона відчуває себе бідною. У чому різниця? Адлер доводить, що суб’єктивний СЕС ґрунтується на рівні освіти, доходу та професійному положенні (це основні складові суб’єктивного СЕС) плюс на задоволенні своїм рівнем життя та почутті фінансової забезпеченості на майбутнє. Два останні показники надзвичайно важливі. Рівень доходу може дещо розповісти (але точно не все) про СЕС; але рівень задоволеності своїм рівнем життя може відрізнятись у бідної та щасливої людини та в пожадливого мільярдера, якому все мало. Знову наша улюблена неоднозначність, притаманна темам цієї книжки. А чого стосується «відчуття фінансової забезпеченості»? Тривожності. Отже, об’єктивний СЕС плюс ваша задоволеність своїм СЕС плюс рівень передбачуваності вашим СЕС — сукупно кращі прогностичні показники стану здоров’я, ніж просто СЕС.

Однак це не аксіома, і новіші дослідження Адлер показують, що суб’єктивний СЕС може виявитись і не найкращим прогностичним показником для певних національностей (про це розповім трохи згодом). Але загалом, і це просто вражає мене, якщо людині вже не доводиться турбуватися про дах над головою та наявність харчування, то відчувати себе бідною набагато гірше для її здоров’я, ніж бути бідною.

БІДНІСТЬ ПРОТИ БІДНОСТІ СЕРЕД БАГАТСТВА

БІДНІСТЬ ПРОТИ БІДНОСТІ СЕРЕД БАГАТСТВА

Правильніше було б сформулювати основну ідею так, що на стан здоров’я впливає не те, що людина бідна або відчуває себе бідною, а те, що інші змушують її відчувати себе бідною. Ця ідея стане зрозумілішою, коли ми розглянемо друге дослідження в цій сфері, проведене Річардом Вілкінсоном з Ноттінгемського університету в Англії. Він застосував принцип низхідного аналізу, зосередившись на градації особистого уявлення про своє благополуччя, але в широкому суспільному контексті.

Подивімося, як відповіді на питання про майновий стан можуть розподілятися на щаблях уявної драбини. Припустімо, є компанія з десятьма найманими працівниками. Кожен з них заробляє $5,50 за годину. Отже, загалом компанія виплачує $55 зарплатні за годину і середній дохід працівників становить $5,50 за годину. За такого розподілу, найбагатший працівник заробляє $5,50 за годину або 10 % від спільного доходу працівників ($5,50/$55).