Його помістили поруч із Василюком, у сусідній камері. Порозумілися відразу, зраділи один одному. Дмитрик не міг надивуватися, звідки Баган тут узявся. А Грицеві, щойно він почув голос кума, не лише відразу стало веселіше, але й, у міру того, як розговорився, прилетіло до нього щось із тих розмов, яких він наслухався взимку; відтепер йому почало здаватися, що катівня – це наче брама до чогось чарівного, Бог його знає до чого. Адже Грицьо і на храми не ходив, і від народження не був у містечку. Частіше бачив танці й герці теляток, ніж сільську толоку з танцями.

Дмитро пережив не одну веселу і вдячну хвилину в розмовах із цим невинним доглядачем теляток. Спочатку Грицьо насторожено питав, коли їх будуть вішати і який цей панський порядок із повішанням. Бо ж для цього є насланий на християн пан мандатор, наче яструб на курчат. І все це хай би було, і нещастя має своє право, лиш та його Біланя знову щось нездорова. Мабуть, реве, банує за ґаздою, серце крається, коли про це подумаєш. Заледве пояснив йому Дмитро, що він же не замішаний в битві з мандаторами, що мусить покликати свідків із Голів і що для цього треба звернутися до протоколу, до про-то-ко-лу!

І Грицьо так зробив. А тим часом, коли Грицьо чекав на свідків, а Дмитро невідомо на що, напевно, на присуд, говорили собі, скільки хотіли. Незле їм було разом у катівні. Дмитро розповідав про широкий світ, про цісарів, про вогняні загадки і про чари. А Грицьо про кожну корівку, про її історію та звички, найбільше про Біланю, що народилася важкої зими. Хворіла бідненька, Грицьо цілу зиму тримав телятко під піччю. З такого турботливого догляду виросла ніжна і наймудріша корова. Сама мудрість, не корова, ще пошукати такої худобини! За ґаздою оглядається, кличе його, вітає. А коли знову прийшла зараза, най би щезла, – худоба гинула всюди, крий Боже, – захворіла й Біланя. І Грицьо спав коло неї, втішав її, щоб не стогнала. У вухо треба було шепотіти, бо ледве дихала.

– Але ж і Бог тут має слово, не бійся, Біланю. Не бачиш Його? І я Його не бачу. Зате Він око має, гай! не нашому пара. Має Він око і для тебе…

Так розповідав Баган Дмитрові у мандаторській катівні й весь час зітхав:

– Ой, Біланю, худобино сердечна, і ви, вся малеча запашна, є око Боже, на ґазду дивиться і на вас.

Втішений кумом, розважений розмовою, чекав так Грицьо на свідків.

А коли отаман пушкарів привів свідків, виявилося найбезсумнівніше – що, зрештою, знав кожен у Головах,  – що Грицьо ані того дня, ані вже роками не виходив поза пасовище та найближчий ліс.