Усі злегка посміхалися, дивлячись на цього сердегу з голубими очима і тихим поглядом. Врешті мандатор наказав його звільнити, залишили його в камері ще тільки на ніч. Грицьо вернувся до катівні, радий, що своїх корівок і телят побачить уже завтра. Щиро дякував Дмитрові, що врятував його доброю порадою від шибениці. Дмитро сміявся з Гриця і також радів.

Власне того вечора мучили і в’язали в яблучко усіх, хто сидів під слідством. Грицьо вже навіть забув про свою долю і потіху, так його боліло серце за цих бідних мучених людей, немов за власних телят, як за ту ніжну Біланю. А наступного ранку Грицьо Баган схопився зі сну, розбуджений викриками. Став обережно й турботливо випитувати кума, але той, зімлівши, не відповідав. Усі в’язні повірили словам Дмитра про смерть мандатора, лиш один Грицьо гадав, що кум страждає від сонної змори, що, напевно, прилетіла десь із пущі хвостата бісиця і дражнить неборака. Але Дмитро, отямившись, відразу згадав, що йому перед цим шепнуло, посміхаючись, сонечко. Почав важливу розмову крізь стіну катівні:

– Ти сьогодні, Грицю, йдеш на волю, а нам шибениця писана. І кум твій рідний перший познайомиться з мотузкою. Але дивися: сьогодні рано сонечко вбило мандатора. І сонечко, чуєш, саме сонечко наказало, що ти маєш нас звільнити.

Грицьо відповідав не відразу – ясна річ, що кума й далі шарпає бісиця.

Не смів йому перечити і щиро хотів йому допомогти.

– Ну, то хіба треба піти над Річку, скликати всі села церковними дзвонами. Сказати їм, що сам Дмитро наказує йти з топорами на катуш. Зараз піду, бігом, хай лиш мене випустять. Сам у дзвони бити буду.

– Грицуню, не так. Щойно почнеш бити у дзвони, пушкарі перші злетяться. Зловлять тебе, зв’яжуть і знову сюди притягнуть. Не всі ще знають, що мандатора вже нема.

– Що ж робити, куме золотенький? – спитав Грицьо.

– Слухай добре: маєш піти до міста, бігом. Купити меду і спирту. Добре це перемішати. Потім повернешся сюди до наглядача вартівні. Запросиш його. Напоїш його добре і тих лупикотюг-посіпак також. Хай так жлуктять до вечора. Але ти сам не пий, бо лихо буде! Надвечір, коли вже почнуть добре хропіти, викради у наглядача всі ключі. І відкрий мій катуш. Зрештою ми самі дамо собі раду.

Дмитрик говорив пошепки, дедалі тихіше, щоб ніхто не чув. І Грицьо побачив, що бісиця попустила, що Дмитрик уже цілком християнські, розумні думки має в голові. Раптом охопив його страх, немов прірва перед ним відкрилася.

– Тож, брате, пан мандатор розгнівається на мене, і що буде з моєю хатою, з моєю худобою? – закричав Грицьо надто голосно.