– Та як же тебе упізнати?! Та ще й із міністерства твого… як там воно?!

– Мінпаливенерго, якщо коротко.

– Ну так, авжеж. А що ти там робиш?

– Головним спеціалістом прес-служби працюю.

– Та ти що?!

– Те, що чуєш. Втім, у Мінвуглепромі я загалом був замначальника управління, але відколи його об’єднали з Міненерго, то всіх нас понизили на один щабель. До Кабміну я переходити не захотів…

– До Кабмі-і-іну-у-у?! Тебе що… в уряд запрошували?!

– Та ні, простим клерком. Теж головспецом, тільки вже в тамтешньому апараті. Але там я б відірвався від преси. А я не хочу…

– Послухай, Спарику, – перервала його Нонка, – але ж про тебе казали, ніби ти цигарками на базарі торгуєш… Як же так?!

– Цигарками торгую?! Ха-а-а-ха-а-а-ха-а-а!..

Пару хвилин він сміявся, потім пояснив, що цигарками на базарі він ніколи не торгував – просто в останній рік існування лабораторії № 32 ІЕЗ ім. Патона і протягом перших двох місяців після її ліквідації купував блоками цигарки на оптовій фірмі, розташованій поблизу Республіканського стадіону (а отже, й біля його інституту), та розвозив їх по комерційних кіосках. А ще так само розвозив алкогольні й безалкогольні напої. Поступово, долар до долару складаючи виручку від цього заняття, накопичив суму, необхідну для придбання старенького, майже «вбитого» комп’ютера IBM PC/XT.

Ресурсу цієї «персоналки» вистачило рівно настільки, щоб перевести в електронну форму всі художні твори, написані на той момент. Електронні тексти видавці приймали на розгляд значно охочіше, отож Спартак не тільки зайнявся самвидавом, але й прилаштував в одне з московських видавництв парочку «товстих» фантастичних романів.

– Стривай, стривай, щось я заплуталась… – зупинила його Нонна. – То ким же ти працюєш зараз: інженером в Інституті Патона, рознощиком сигарет, письменником чи спеціалістом в міністерстві?!

– Я також і журналістом встиг попрацювати, – додав Спартак. – Втім, розуміючи, що в моїй біографії без півлітри не розберешся, пропоную саме це – зустріч у ненав’язливій атмосфері питного закладу.

Далі він повідомив, що приблизно всередині червня в Мінпаливенерго має відбутися нарада, на яку неодмінно має прибути Артак Арзуманян, який працює на Запорізькій ТЕС…

– А ти звідки знаєш?! – не втрималася Нонна.

– Знаю, бо відвідував і Запорізьку ТЕС, і сусідню Запорізьку АЕС, і багато інших підприємств паливно-енергетичного комплексу.

– Може, ти і в шахті бував?..

– Причому не в одній. Але дай же нарешті договорити…

Отже, Спартак пропонував підлаштуватися під приїзд Арзуманяна, зорганізувавши зустріч однокласників у суботу, 17 червня, в подільському кафе «Хоривець». Наявними у нього координатами однокласників він ладен був поділитися з колишньою старостою, натомість просив обдзвонити, наприклад, усіх їхніх дівчат. А у кого нема телефонів – до тих по можливості навідатися в гості, бо часу ще вдосталь, а зустріч ювілейна: двадцять років закінчення школи все-таки… Отже, Спартак розшукуватиме хлопців, Нонка – дівчат. Особливо Світланку Смоляну – колишню Лущенко, з якою Спартак сидів за однією партою…