«Коли калиновий кулон стане срібним браслетом…»
Невже це він – той самий калиновий кулон?!
А як же все інше?..
Слухаючи, але не чуючи, що там говорить Ірма, Спартак стояв немов бовдур, прикипівши очима до загадкової прикраси. Й лише второпавши, що його поведінка виглядає щонайменше безтактною, раптом мовив:
– Перепрошую, я тут дещо згадав… Маю бігти у справах. Приємно було познайомитися. Можливо, ще колись… разом з моєю Терезкою…
І справді спробував віддалитися від спантеличених харків’янок Ірми з Риммою якнайшвидше. Та куди там!.. Він уже звернув на Хрещатик, отож з наближенням до Майдану Незалежності щільність натовпу дедалі зростала, до того ж то тут, то там люди спонтанно вигукували речівки на кшталт «Нас багато і нас не подолати!» або «Міліція з народом!».
І тут йому зустрілися одразу четверо знайомих «вуглекопів»: лідер Профспілки робітників вугільної промисловості Рудольф Турянський, його колишня міністерська начальниця Муза Пухлякова і колишні підлеглі – Гога Панкратьєв і Льоля Остряниця.
– А ви що тут робите?! – здивувався відверто.
– Як, тобто, що?! – теж здивувалася Муза Адріанівна. – Тут народна революція відбувається, ну-у-у… то й ми беремо в ній участь також.
– Так, Музо Адріанівно, ми ж з вами теж народ, – охоче підтакнув начальниці Гога.
«Що-о-о?! Це хто народ – ВИ?! ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ?!» – промайнуло в голові. Ну, хіба що Турянський… але ж він лідер так званої «офіційної» профспілки, яка за багатьма пунктами підтримує державу!..
І в цей момент Спартак раптом зрозумів, що йому нагадує нинішня Помаранчева революція.
«Ви бачите! – вигукнув д’Артаньян. – Ні, фрондуйте, мій друже, фрондуйте і пам’ятайте, що я заміняю графа в усьому».
Олександр Дюма, «Двадцять років по тому», глава 47, «Меса з нагоди перемоги при Лансі».