Светлый фон

Однак, дивлячись у затягнуте сіруватими слоїстими хмарами небо, поет продовжував ритмічно виголошувати слово за словом:

Ми й досі гнані, життям биті, Блукаємо по білім світі, Та, попри все, ще бережем І радість танцю, й пісні щем…

Ні-ні, краще все ж не чіпати зараз Міху! Нехай промовляє до людей, несе свій біль і свою радість вдячним слухачам… А поговорити вони ще встигнуть у Коростені, коли Спартак приїде туди на літературний фестиваль. А на літфест до столиці давньої землі Древлянської він приїде неодмінно! Приїде не сам, а зі своєю Терезкою… А от зараз…

Але тут він майже ніс до носу зіштовхнувся з двома колишніми співробітниками по ІЕЗ ім. Патона – «Боцманом» та Інокентієм. Щойно зібрався поговорити з хлопцями (зокрема, спитати про те, чи є правдивими чутки про смерть пару років тому зварювальника дяді Юри з Мотовилівки), як на них так само несподівано налетіла «могильниця» їхньої лабораторії – Павлина Авксентівна Кузюра.

– Спа-а-ар-та-ку-у-у, а ти й досі не дременув до Ізраїлю! – розпливлася вона у посмішці. – Ти ще більший упертюх, ніж я про тебе думала…

– Я ж попереджав, що не дочекаєтесь, – підібгавши губи, він пішов далі, надавши «Боцману» з Інокентієм честь роз’яснити Павлині Авксентівні, до чого рідкісним (чи рідким?..) лайном вона є по життю.

Буйтур Всеволод і Немир Дричак записували на диктофони міркування про революційні події солідного на вигляд чоловіка, якого називали «Жданом Олеговичем». Колишня журналістка «Українських новин» Лана Чекмарьова зупинилася біля них на кілька секунд, обмінялася багатозначними поглядами з Буйтуром Всеволодом (цікаво, що могли означати ці погляди?), однак побігла далі: очевидно, тема бесіди її не зачепила. Спартак також хотів послухати, проте Немир Флорович подивився на нього з такою ненавистю, що це бажання вмить щезло.

От з ким він поговорив у своє задоволення – то це з Ірмою Сахно та її знайомим Всеволодом Чорнозубом. Оскільки і його молода дружина, й колишня дівчина Евка Заремба були, виявляється, з того самого кола «циркових» знайомих, розмова крутилася, природно, довкола їхнього з Терезкою шлюбу: чому вони розписалися не влітку, а наприкінці вересня?.. чому поїхати на скорочений «медовий тиждень» в Угорщину і коли збираються догулювати ще три тижні?.. чому не покликали на весілля майже нікого із знайомих?.. чи змогла Терезка порозумітися зі свекрухою Агатою Самсонівною, а Спартак – з тещею Альбіною Богданівною?.. І таке інше.

– До речі, оце моя дочка Римма, – Ірма поклала руку на плече молодій жінці, яка стояла поруч із нею. Спартак хотів відпустити якийсь незначущий комплімент… Як раптом у просвіті, утвореному двома полами теплої осінньої курточки, він помітив цікаву ювелірну прикрасу: майстерно виконаний різьблений срібний листок, всіяний невеличкими гранатами у вигляді калинової китиці. Наступної ж миті у пам’яті спливло: