Наступним знайомцем був Ігор Діодоров на прізвисько «Діадоха», колишній Спартаків однокласник. Давлячись від сміху, він повідав, що буквально вчора ввечері до нього телефонував Мишко Ейленкріг з Ізраїлю. Виявляється, Землею Обітованою розповсюджуються вперті чутки про фашистський переворот у Києві й тотальні всеохопні єврейські погроми. Звісно, Мишко розхвилювався. Посміялися разом…

Анатолій Федорович Ігнащенко налетів на нього зненацька, наче тайфун:

– Спарику, хлопчику наш! Ти знаєш, до чого прекрасна річ сталася?! Була тут в «Трубі»[120] виставка архітектурних проектів. Я там виставляв відомий тобі проект по Бабиному Яру… Ну от, виставка скінчилася, але забрати матеріали я не встиг – бо революція почалася. А ми от щойно побували в Наметовому містечку. І знаєш що?! Раптом я побачив там свій Бабиноярський проект! Щити з ним люди використали, щоб від вітру й опадів захиститися, щоб їм тепліше було!..

– Ох, як шкода! – сплеснув руками Спартак. – Отже, проект загинув?..

– І нехай! Якщо людям від нього утилітарна користь – нехай беруть! До того ж естетичне оформлення наметів… До того ж це можна розглядати як інсталяцію – сучасний вид мистецтва! Намет з архітектурного проекту!.. Зате ти бачив, до чого чудово прикрасили смугами помаранчевої тканини Український дім?! А хто працював над його інтер’єрами?.. Маестро Ігнащенко з колегами! Недарма ж мій вчитель Йосип Юлійович Каракіс пророкував, що мої роботи колись будуть і на Хрещатику! Ну, отож-бо…

Схоже, маестро й справді був непідробно щасливий.

– До речі, Спартаку, хлопчику наш, познайомся! Ну-у-у, з моїм продюсером Руфіною ти вже знайомий, а оце – твій сусіда, ресторатор зі Старого Подолу Владик Шліхутка. Власник ресторану «Капітан Немо», це на твоїй же вулиці Хорива. Прошу любити й шанувати, бо знаєш що?! Це саме завдяки йому з’явилася байка про «наркотичні апельсини», он як!..

– Це справді так, – мовив усміхнений молодий чоловік. – Я вирішив: революція у нас Помаранчева?! Гаразд, отож треба дати людям… помаранчі! Купив сітку апельсинів, приніс, роздаю навсібіч безкоштовно. Хтось раптом як скрикне: цей хлоп – він американець, а його апельсинки – з наркотою! Наколоті!.. Усім сподобався цей жарт, народ підхопив… А все завдяки мені!.. На, сусідо, тримай апельсинку й ти.

І тицьнув Спартакові великий округлий помаранч.

Іншим зустрічним, якого не варто було турбувати, виявився ромський поет Міха Козимиренко, який натхненно декламував, стоячи у невеличкому тісному колі: