— Ану грайте! — наказав Потоцький.

— Кому? — здивувався кобзар і навіть оглянувся. — Я не бачу тут людей.

— Мені, пся крев! Н-ну!..

— Ми катюгам не граємо, — з гідністю мовив високий кобзар. — І кобзи не будемо оскверняти.

— Хай тобі ліпше дідько рогатий на поминках на сковороді заграє! — відказав сліпий лірник.

— Ай-ай!.. Які відважні! Лицарі! — насмішкувато похитав головою Потоцький. — Ось я зараз подивлюся, чи справді ви хоробрі, чи тільки машкару на себе натягли. Ви хотіли бунтарям пограти? Я вам допоможу. Одного з вас відпускаю.

Музики мовчали...

— Що, жижки затремтіли? — зареготав Потоцький. — Ха-ха!.. Теж мені побратими. Чого ж ви стоїте? Один з вас нехай іде до Гуні і грає. Але другий лишається тут. Тільки перший перейде козацький вал, другому я велю зрубати голову. То як, побратими? Хто з вас лишиться тут, а хто піде бунтарям дух піднімати? Рішайте самі!

Сліпий лірник взяв за руку свого товариша кобзаря і тихо мовив:

— Йди ти, брате і товаришу мій. А я тут лишуся, щоб катюгу своєю головою потішити. Куди мені, сліпому, йти, ще ляхи кепкуватимуть з мене, як я зосліпу тикатимусь. А ти, брате-товаришу, йди та козаченькам заграй... Про волю і їхню долю.

— Спасибі, товаришу мій! — сказав кобзар і потиснув лірнику руку. — Піду... Заграю їм про волю і долю...

Побратими вклонилися один одному.

— Прощай, брате!

— Прощай, товаришу! Візьми мою ліру, не хочу, щоб вона в поганських руках лишилася. — Ничипір Біда поцілував ліру і віддав її Голосистому. — Заграєш на ній і в Дніпро кинеш! — Повернув незряче лице до Потоцького: — Де ти там стоїш, катюго? Я лишуся тут і зложу свою голову, а товариша мого відпусти.

— Хай іде! — буркнув Потоцький.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Ледве Самійло Голосистий піднявся з кобзою та лірою на козацький вал, як його побратиму ударом меча стяли сиву сліпу голову, настромили на спис і виставили на валу.

— Прощай, побратиме! — вклонився Самійло тій голові на списі. — Чимало ми стоптали з тобою доріг по Україні, а ще більше пісень виспівали... Ти відспівав уже своє, а я — доспівую...

Козаки підхопили кобзаря під руки, звели з валу, оточили його тісною гурбою.