— Свої, чого кричиш! — відповів Гуня. — Реєстровці ми.

— Пароль! — зажадали дозорці.

— Вісла!

— Проходь!

Козаки, порівнявшись з редутом, блискавично зім’яли варту, і увесь загін безшумно проник до редуту.

— Скидайте гармати! — подав команду Гуня.

Козаки обліпили гармати, як жуки, силкуючись витягти їх з укріплення і скинути з редуту. Але вони були надзвичайно важкі. Як козаки не бралися, гармати ні з місця. Тоді, щоб не розпорошувати сил, козаки обступили одну гармату, з трудом висмикнули її з гнізда, перекинули й турнули вниз. Падаючи, гармата здійняла такий гуркіт, що в одну мить схопився на ноги увесь табір... Гуня скреготнув зубами.

— Ех, пороху б сюди!.. Дві бочки пороху — і редут злетів би вгору!

У таборі вже зчинилася стрілянина, поляки, на ходу ведучи вогонь, посунули до редуту. Скинути решту важких гармат вже не було коли, і козаки мусили відійти у свій табір, попутно прихопивши кілька малих гармат та прорідивши жовнірів у шанцях. Поляки так були нажахані нічним нападом, що до самого ранку простояли з рушницями в руках.

...Ледве Гуня спустився з валу, як старшина Козир зловтішно протягнув:

— А що?.. Вкусив ляшків? Не я казав, що з цієї затії нічого не вийде?!

— Стукніть того крикуна в тім’я! — обурився хтось з козаків. — Горлопанити він тямить, а сам з-за валу й носа не виткне!

Але старшина заступилася за Козиря.

— Стукнути не штука. Ви ліпше послухайте, що він радить.

— Я ж про вас, козаки, піклуюся! — надривав горло Козир. — Про шиї ваші і голови. Хіба ви сліпці? Хіба не бачите, що ми на краю прірви? Крім загибелі, нас нічого не чекає. З таким упертим гетьманом ми всі опинимося на тім світі. Він сам гине і нас в домовину тягне. Пропоную негайно відрядити делегацію до Потоцького.

— Правильно! — загуділа старшина. — Воліємо переговори!

— Ну й цілуйте ляхів у сідниці! — кричали козаки. — Ми не для того взялися за шаблі, щоб з панотою мириться!

— Воліємо нового гетьмана! — крикнув Ворожбит.

— Чи ж не Козиря, бува? Ха-ха-ха!

— З Козиря такий гетьман, як із шила леміш!