— А-а, це ти, старшино, обижений великопольською шляхтою? — розтягнув князь тонкі губи в подобі посмішки. — Додому, кажеш, зібрався?
— Ва... вашмосць... — Козирю бракувало повітря. — Єгомосць пан польний гетьман обіцяв нам волю... І недоторканність... Я про-протестую, вашмосць... Це по-помилка... Ми добровільно здалися... На ласку...
— А ми вам і виявляємо ласку, — зареготав князь, погойдуючись від сміху в сідлі. — Чи ти хотів, щоб ми за участь у повстанні гладили вас по голівках і встеляли вам дороги килимами?
— Єгомосць... слово шляхетне давав... — хрипів Козир.
— Обіцянка-цяцянка, та дурень їй радий! — ошкірився князь. — Може, єгомосць і давав вам слово, але я не давав ніякого слова!
Тим часом жовніри, нав’ючені селянським майном, пригнали на майдан новий гурт жінок, дітей та чоловіків.
— Рубайте їх! Коліть!! — звівшись в сідлі, наказав Вишневецький. — Ми відучимо їх від бунтів! Житиме лише той, хто повзатиме коло наших ніг!
— На коліна! На коліна! — кричали жовніри.
Ніхто на коліна не став.
Вишневецький махнув рукою.
Гусари оточили жінок, зривали з них сорочки, ударами шабель відсікали їм груди і кидали закривавлені шматки чоловікам, котрі лежали на землі пов’язані... І ще Козир побачив, як драгуни кололи списами дітей і гордовито хвастались, коли кому з них вдавалося проштрикнути списом одразу кількох малюків...
— Хлопчиків знищуйте, щоб не росли з них Сулими та Павлюки, Остряниці та Гуні! — волав Вишневецький. — Ми таки викоренимо бунтівну Русь! Україна віднині стане раєм для вельможного панства!
Здоровенний гусар, глянувши на Козиря, почав витягувати шаблю з піхов...
— Я протестую!.. — пополотнів Козир. — Розв’яжіть мені руки... Я буду скаржитись... Що ви чините, це свавілля... Я вам не хлоп... Я старшина...
— Для мене ти таке бидло, як і всі, — Вишневецький махнув рукою. — Згинь з моїх очей!
Гусар перехилився в сідлі, хвацько махнув шаблею. Козир якусь мить стояв, наче закам’янілий, з подивом на білому, вже без кровинки лиці, а тоді впав, розрубаний навпіл...
Д л я д о в і д к и.
«Угода була укладена 29 липня. М. Потоцький, за словами біскупа Пясецького, особисто запевняв повстанців, що на найближчому сеймі їм повернуть давні вольності. Повстанцям обіцялася особиста недоторканність. Коли ж вони почали невеликими групами розходитися по домівках, панські й жовнірські загони їх нещадно винищували».