— Вікторе!
— О’кей, о’кей, зроблю все, що можу.
«Мі-17» трохи піднявся і понісся до Паїтіті. Сельва розходилась хвилями (мов океан) під потужним потоком п’ятилопатевого гвинта. Часом гілки шкреблись по днищу.
— Подай М16, — наказав Джейсон.
Род Холмґрен передав босу штурмову гвинтівку. Х’юз-Коулман замотав головою.
— З гранатометом.
Довготелесий схилився і витяг з-під відкидної лави спеціальну гвинтівку з вбудованим підствольним гранатометом М203. Джейсон прийняв зброю, відсунув дверцята і став ліворуч від отвору.
На підході до Твердині Віктор Шако знизив машину настільки, що стрільці Джейсона побачили крізь бокові ілюмінатори джунглі. Зустрінься на шляху міцніше дерево — і їх політ стане останнім. Дивлячись на мавп, що драпали, задравши хвости, вони лиш сподівались, що Віктор знає як діяти. За сотню метрів до південно-західного кута споруди пілот витиснув повний газ, але різко набрати висоту не вийшло. «Мі-17» розганявся, наче вагітна корова під гірку. Злетівши на вісімдесят метрів над землею, вертоліт посунув уперед. Перед самою Твердинею «Мі-17» пришвидшився до 145 км/год — далеко не гранична швидкість для машин даного класу, але більшого Шако з Купером витиснути не могли.
Джейсон вклав штурмову гвинтівку під пахву (палець на спусковому гачку), виставив ногу і, притримуючись плечем, щоб не вивалитись, визирнув крізь вхідний отвір. Віктор вів гелікоптер уздовж північного боку Паїтіті, на кілька метрів вище горішньої тераси.
Найперше Джейсон помітив тіла. Руйнувань у західній частині не було, зате на терасі в найрізноманітніших позах валялись індіанці. «Мертві?» — звів брови Х’юз-Коулман, хоча крові не примітив. Він шукав очима Амаро Кіспе, проте бачив одних мачігуенга.
Вертоліт промайнув повз піраміду. Джейсон аж рота роззявив, коли на очі трапилась нерівна чорна підпалина справа від лінії сходів. «Що це? По ній стріляли? Хтось намагався її підір…» Потік думок перервав дзвінкий викрик Гордона Лі, другого пілота:
— Там Роджер!
Сивочолий скрутив голову в напрямі руху. Під ногами проплила вщерть поруйнована їдальня і потрощені столи. В середньому бараку щось горіло, полум’я вже пробивалося крізь дах. У східній частині тераси з’явилася кров. Багато крові. Принаймні один із людей Кіспе — мертвяк, вирішив Джейсон, оцінивши розміри трав’яної латки під тілом, що змінила колір з насичено смарагдового на тьмяно багряний. А потім він побачив Роджера Зорна. Наполовину голий здоров’як стояв неподалік від входу в підземелля і дивився на вертоліт. Він не махав, що занепокоїло сивочолого більше, ніж усе побачене до цього. Зорн поводився так, наче не розумів, що з ним і де він знаходиться.