Зорн легенько гойдався з боку в бік, туплячись поглядом в одну точку поперед себе.

Біп… Біп… Біп…

Левко знов перевернув голову ліворуч. «Це радар, — хвиля радісного тепла затопила онімілі груди, — сигнали надходять з радара…» — хлопець не розумів чому, але ця думка сповнювала мозок втіхою. І ще йому страшенно не хотілося, щоб ґевал, який погойдувався, неначе дебеле дерево, справа від нього, вийшов з вегетативного стану і почув сигнали.

Нараз Левко вловив характерне чахкання і здогадався про наближення вертольота. Звуки різко посилились, коли пілот вивів двигуни на повну потужність і підняв машину над сельвою. «Мі-17» промайнув уздовж північної кромки тераси. Хлопець впізнав гелікоптер. Він навіть розрізнив чоловіка, який стояв у відкритому вхідному отворі, тримаючи стволом донизу американську штурмову гвинтівку М16.

Вертоліт зробив коло і зависнув над терасою. Шум лопатей заглушив сигнали радара.

«Джейсон повернувся, — відзначив Левко, відчуваючи, як щось слизьке ворушиться в животі. — Джейсон прилетів, і це погано. Адже радар…»

Наступної миті хлопець забув про все на світі, бо організм «пригадав», як розслабляти м’язи сечового міхура. Тепла рідина полилася між ніг. Левко заплющив очі і застогнав від задоволення.

CL

Політ «Мі-17» над терасою розбудив Сьому.

Росіянин лежав біля листяного дерева позаду однієї з менших пірамід, зовсім поряд із місцем, де тридцять шість годин тому впала, знепритомнівши після удару блискавки, Сатомі.

Сьома легше відходив після отруєння, ніж Левко. Він зразу зрозумів, де знаходиться, хоч і не пам’ятав, як залишав «нору» і що робив на терасі. Відкривши очі, хлопець осягнув, що лежить лівому на боку, поклавши голову на витягнуту вгору ліву руку. Поруч з обличчям на ще вогкому після позавчорашньої бурі ґрунті він побачив три слова, розділені широкими горизонтальними рисками:

АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН