Відповідь була проста.

— Ні.

— Стю, — лагідно сказав Ґлен, — ти не розумієш…

— Я все розумію. І кажу: ні. Ніякого назад до Ґрін-Рівера. Ніяких мотузків. Ніякої машини. Це не за правилами гри.

— Та, блять, яка це гра?! — закричав Ларрі. — Ти тут помреш!

— Ну а ви, дуже ймовірно, загинете в Неваді. А зараз — ідіть, наверстуйте. У вас є ще година світлового дня. Не треба її гаяти.

— Ми тебе не залишимо, — сказав Ларрі.

— Мені дуже шкода, але ви це зробите. Я вам наказую.

— Ні. Тепер я за всіх відповідаю. Матінка сказала, що коли щось станеться з тобою…

— …то вам треба йти далі.

— Ні, ні, — Ларрі подивився на Ґлена й Ральфа, шукаючи підтримки. Ті схвильовано подивилися на нього. Коджак сидів поряд, дивився на всіх чотирьох, акуратно обгорнувши лапи хвостом.

— Послухай мене, Ларрі, — сказав Стю. — Цей весь похід тримається на тому, що стара знала, про що казала. Якщо почнете вимахуватися, то ризикуєте всім.

— Так, це правда, — сказав Ральф.

— Ні, це неправда, копайло ти смердюче, — сказав Ларрі, люто передражнюючи оклахомський акцент Ральфа. — Це не Божа воля, що Стю сюди впав, навіть не підступи темного чоловіка. Це просто сипуча земля і все, сипуча земля! Я тебе не лишу, Стю. Годі з мене людей кидати.

— Ні. Ми маємо його залишити, — тихо промовив Ґлен.

Ларрі, не вірячи своїм вухам, подивився на товаришів, неначе його зрадили.

— А я думав, ти був його другом!

— А я і є його друг. Тільки тут ніякої ради немає.

Ларрі істерично засміявся і пройшовся канавою.

— Ви здуріли! Ви розумієте?