— Боже, ні, — сонно відповів Том. — Я хочу в мій будиночок якомога швидше. Тільки сподіваюся, що ми більше з дороги в сніг не звалимося. Том Каллен ледь не задихнувся!

— Ми просто поїдемо повільніше і постараємося обережно, — сказав Стю, не уточнюючи, що в разі падіння з ними може статися… якщо поблизу не буде теплої ночівлі.

— А ти як гадаєш, коли ми приїдемо, Стю?

— Та, старий, ще якийсь час їхатимемо. Але ми наближаємось. А зараз нам, певне, найкраще буде добре поспати, еге ж?

— Та отож.

Стю вимкнув світло.

Уночі йому наснилося, що після пологів загинула і Френні, і її страшна дитина-вовк. Немов з далекої далини почувся голос Джорджа Річардсона: «Це грип. Дітей більше не буде, бо грип. Вагітність — це смерть, через грип. Курка в кожній каструлі і вовк у кожній утробі. Через грип. Нам усім кінець. Людству кінець. Через грип».

І звідкілясь зблизька виттям пролунав сміх темного чоловіка.

——

Перед Святвечором вони вирушили в подорож, яка мала протривати майже до Нового року. На снігу утворився міцний наст. Вітер носив хмари крижаних кришталиків над пухкими ялинкоподібними заметами, крізь які легко проїжджав «джон дір». Від сліпучого снігу вони вдягли сонячні окуляри.

Того Святвечора вони стали табором на насті у 24 милях від Ейвона, неподалік Сільверстоуна. Тепер вони були у вузькій шийці перевалу Лавленд, а завалений снігом тунель Ейзенхауера був десь унизу на схід від них. Поки вони гріли вечерю, Стю виявив дивовижну річ. Знічев’я цюкаючи сокирою по насту, він докопався до пухкого снігу під кіркою, а на глибині витягнутої руки під ним виявив блакитний метал. Він ледь не привернув увагу Тома до цієї знахідки, а потім передумав. Адже думка, що вони сидять менш як у двох футах над затором і під ними Бог знає скільки мерців, не надто приємна.

——

Коли Том прокинувся вранці 25-го числа за п’ятнадцять до сьомої, він виявив, що Стю вже встав і готує снідати, що було доволі дивно: Том майже завжди вставав першим. Над вогнем висів казанок з овочевим супом «Кемпбеллз» і ось-ось збирався закипіти. Коджак зацікавлено дивився на це.

— Доброго ранку, Стю, — сказав Том, застібаючи куртку й вилазячи зі своєї половини намету. Йому страшенно хотілося посцяти.

— Доброго ранку, — невимушено відказав Стю. — І щасливого Різдва.

— Різдва? — Том подивився на нього й ураз забув, як хоче відлити. — Різдва?! — повторив він.

— Доброго різдвяного ранку! — він показав кудись за спину Тома з лівого боку. — Оце що зміг…

Із насту стирчала верхівка ялини заввишки футів зо два. Вона була прикрашена срібними бурульками, пачку яких Стю знайшов у далекому кутку складу ейвонської крамнички дешевих дрібниць.