— Увімкни! — сказав Стю.

— Нє, я хочу подивитися, що там іще є.

Там лежав спортивний светр, на якому був зображений лижник, що відпочиває на сильному вітрі, стоячи на кривих лижах і спершись на палиці.

— На ньому написано: «Я піднявся на перевал Лавленд!» — пояснив Стю. — Ми ще не встигли, але, певне, скоро це зробимо.

Том швидко скинув куртку, вдягнув той светр і знову вдягнув куртку.

— Класно! Класно, Стю!

У найменшому пакунку лежав простий срібний медальйон на тонкому срібному ланцюжку. Томові він нагадав вісімку, яка лежить на боці. Він підняв його, замислившись і дивуючись.

— Що це таке, Стю?

— Це грецький символ. Я колись давно по телевізору бачив у програмі про лікарів «Бен Кейсі»[217]. Він означає нескінченність, Томе. Назавжди.

Він узяв Тома за руку, в якій той тримав медальйон.

— Я думаю, що ми, напевне, дістанемося до Боулдера, Томмі. Я думаю, нам це від самого початку судилося. Я б хотів, щоб ти це носив, якщо не заперечуєш. І якщо тобі колись буде потрібна якась допомога і ти не знатимеш, кого попросити, подивився на це і згадай Стюарта Редмана. Добре?

— Нескінченність, — сказав Том, крутячи ту річ у руці. — Назавжди.

Він одягнув медальйон на шию.

— Я пам’ятатиму, — сказав він. — Том Каллен ніколи цього не забуде.

— Чорт! Ледь не забув! — Стю засунув руку в намет і витяг ще один пакунок. — Із Різдвом, Коджаку! Дай-но я тобі це відкрию.

Він розгорнув подарунок і дістав коробочку «Собачої радості Гарц-Маунтін». Він кинув жменьку печива на сніг, і Коджак швидко його схрумав. Швидко повернувся до Стю, з надією махаючи хвостом.

— Потім буде ще, — пообіцяв Стю, ховаючи коробочку в кишеню. — Нехай гарні манери стануть твоїм гаслом у всьому, що ти робиш, як наш старий лисий друг… сказав би.

Стю відчув, що захрип і в очах печуть сльози. Раптом він зрозумів, як йому не вистачає Ґлена, Ларрі, Ральфа з його капелюхом набакир. Раптом відчув тугу за всіма, за тими, кого немає, — як сильно за ними скучив. Матінка Ебіґейл казала, в кінці вони опиняться по коліно в крові, і вона мала рацію. У глибині душі Стю Редман водночас кляв її і благословляв.

— Стю! Усе в тебе нормально?

— Так, Томмі, все добре, — раптом він щосили обійняв Тома, а Том — його. — Щасливого Різдва, старий.