- Так. Я, коли слухаю касету, завжди так роблю. Ну... зараз четверту пісню скінчив. А вони всі приблизно п'ять хвилин.

— Ігоре, а ти вголос можеш заспівати? — зі щирою надією спитав я.

- Ні! — Меломан навіть злякався. — У мене немає голосу… Та й не варто привертати увагу.

Я посміхнувся. Стук наших ніг по металевих ґратах був чутний метрів за двісті.

— Меломан, як ти гадаєш, навіщо ці коридори?

Він трохи помовчав.

- Для ремонту. Тут всюди механізми, ті, що робили для Островів… — він затнувся, — робили небо. Їх треба іноді оглядати, ремонтувати.

— Згоден… Цікаво, куди ми переправили вибухівку, що тут у них все відмовило?

- Цікаво...

Підошви цокали по сталевих ґратах. Коридор вигинався, виводячи нас назад. Несподівано Меломан чортихнувся, ледь не впавши, зупинився. Я наскочив на його плече, завмер.