Я скоса глянув на Ігорка. Його трясло, на лобі виступили краплинки поту. Навіть у помаранчевому світлі шкіра здавалася блідою.

— Думаєте, я вас боюсь? — знову заговорив Малек. — Думаєте, якщо шпигун для вас, то злякався? Ви самі труси!

Він повільно підійшов до нерухомих інопланетян. Одна з фігур хитнула прикритою капюшоном головою, видала тонкий, шиплячий звук. Малек здригнувся, але продовжував іти. Він був зріст майже з прибульців, ось тільки тонше разу на три.

- Обережно! — гукнув я його.

— Вони труси, вони нас бояться, — тонким голосом відповів Ігорьок. - Зніми свою накидку! Не ховайся!

Він простяг руку до найближчої постаті. В іншій руці Ігорьок стискав меч, у інопланетянина не було жодних ознак зброї.

Зате в нього були руки, що гнуться так, як ніколи не зможуть згинатися людські.

Тонка кисть ковзнула по обличчю Ігорка, сховалась у плащі. Але я встиг помітити вигнуті пазурі на гнучких пальцях.

Мальок упав. А я кинувся до прибульців.

Він спробував відскочити, точніше, навіть відскочив, здійнявшись у неможливому для людини стрибку... І опустився на Меломанів меч. Ми діяли не змовляючись, з навичкою, вбитою нам Островами ... А страховка партнера завжди була постійним правилом бою. Меломан упав, намагаючись витягнути меч з важкого тіла. Схопився, виймаючи кинджал, кинувся до мене.