Про те, наскільки вождь цінував Сергія, свідчить той факт, що під час евакуації з Москви у жовтні 1941 року партійно радянських установ та кадрів, не були забуті й «кадри» православні. Понад те, коли стало відомо що Сергій захворів, Сталін дбайливо замінив йому подорож у евакуацію до Оренбурга на ближчий до Москви Ульянівськ. Там той і просидів, аж поки не настав час задіяти РПЦ у великій політиці. До цього у політичні процеси (крім судових) батюшок залучали спорадично. І вони вислужувалися, як могли. Митрополит Сергій вже 22 червня 1941 року розіслав по приходах заклик «Пастирям та пасомим православної церкви», складений у кращих традиціях Управління пропаганди та агітації ЦК ВКП(б).

Нагадаю, що виступ Молотова, в якому повідомлялося про початок війни, закінчився о 12.25 за московським часом. За решту дня Сергій не лише встиг створити сей «документ», але й розіслати в єпархії. Знайдіть його в мережі Інтернет і прочитайте.

Навряд чи у кого залишаться сумніви, що писався текст саме в нетрях Агітпропу ще зранку, а владика лише слухняно підписав. Або ось інший сталінський холуй – екзарх Волинсько-Луцької єпархії митрополит Микола (Ярушевич), права рука Сергія. Це він за наказом Політбюро ЦК ВКП(б) у 1942 році редагував книгу «Правда про релігію в СРСР», де люто заперечувалися гоніння на Церкву, в тому числі – і фізичне знищення священників. Це його ще в 1940 році Лаврентій Берія називав «агентом НКВС» та «своїм екзархом». Це саме цю безсовісну істоту за особистим розпорядженням Сталіна було введено у «Надзвичайну державну комісію зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх поплічників», яку було створено винятково для того, аби звалити провину у розстрілі полонених польських офіцерів на німців. І це він слухняно підмахнув відповідний акт, не боячись горіти в пеклі за порушення 8-ї заповіді про фальшиве свідчення.

А ось Алексій (Симанський) – митрополит Ленінградський і Новго-родський, який пізніше протягом 25 з гаком років буде патріархом Московським і всея Руси. Давній штатний агент НКВС. З тих, кого в документах спецслужб характеризували як «перевірених на агентурній або патріотичній роботі». Милуємося на цей вельми специфічний патріотизм, не забуваючи, що коли наведене нижче звернення митрополита друкувалося у «Правді», на дві області – Ленінградську і Новгородську діяли лише 20 храмів – решту перетворили на купи битої цегли, свинарники та сховища для буряків. Милуємося, і не забуваймо, що в «області» митрополита Ленінградського у 1937-1938 рр. було розстріляно понад 800 священнослужителів: «Православна російська церква разом з усіма народами Великого Радянського Союзу горить одним бажанням – всіляко допомагати Червоній Армії, яка наступає.