Микита Хрущов згадував: «Інший раз сидимо за столом, і він, звертаючись до людини, з якою спілкувався десятки, а може й більше, років, раптом зупиняється і ніяк не може пригадати його прізвище. Він дуже дратувався у таких випадках, не хотів, щоб це було помічено іншими. А це ще більше стимулювало згасання його людських сил. Пам’ятаю, одного разу звернувся він до Булганіна і ніяк не міг пригадати його прізвище. Дивиться, дивиться на нього і каже: «Як ваше прізвище?». – «Булганін». – «Так, Булганін!» – і тільки тут висловив те, що і хотів спочатку сказати Булганіну. Схожі явища повторювалися досить часто, і це приводило його в шаленство» [178].

Кінець для всемогутнього диктатора половини світу настав улітку 1952 року. Професор Виноградов після чергового огляду пацієнта констатував стрімко прогресуючий атеросклероз та різке погіршення здоров’я взагалі й рекомендував завершити державну та політичну діяльність. Можна лише уявити лють Хазяїна. Колись він точно такими методами усунув Леніна за півроку до ХІІІ з’їзду партії і от лише за 2 місяці до ХІХ з’їзду професори говорять тепер уже йому ті самі слова. А з’їзд мав бути непростий. Дванадцять років всупереч статуту партії не збиралися з’їзди і ось «соратники» наполягають скликати. Сталін не хоче, упирається. Але соратники наполягають з дуже підозрілою одностайністю. Що робити? І тут, дізнавшись про висновки Виноградова, зробила хід конем група Берії-Маленкова-Хрущова.

Раптом виявилося, що листи Лідії Тимашук не загубилися – їх було дбайливо збережено. І тепер, майже через 4 роки, «соратники» питання загадкової смерті Жданова підняли й подали це як змову лікарів та деяких членів «дев’ятки» не лише проти Андрія Олександровича, але й проти Йосипа Віссаріоновича. Старий божевільний диктатор відреагував прогнозовано.

Професор Виноградов миттєво опинився у катівнях, де добрі молодці Лаврентія Павловича ударами кованих чобіт попід ребра вибивали з академіка зізнання у роботі на ЦРУ, навмисному умертвінні Жданова й спробі убивства Сталіна. З цього моменту під впливом Берії, Маленкова та Хрущова, Сталін взагалі відмовився від послуг лікарів і почав займатися самолікуванням.

Світлана Аллілуєва останній раз відвідала батька в грудні 1952 року: «Мабуть, він відчував ознаки хвороби, можливо, гіпертонії – оскільки несподівано кинув палити, і дуже пишався цим – курив він, напевно, не менше п’ятдесяти років. Очевидно, він відчував підвищений тиск, але лікарів не було. Виноградова було заарештовано, а більше він нікому не довіряв і нікого не підпускав до себе близько. Він брав сам якісь пігулки, крапав у стакан з водою кілька крапель йоду, – звідкись брав він сам ці фельдшерські рецепти; але він сам же робив неприпустиме: через два місяці, за добу до удару, він був у лазні, (збудованій у нього на дачі в окремому будиночку) і парився там, за своєю старою сибірської звичкою. Жоден лікар не дозволив би цього, але лікарів не було…» [173].