Але професори їй не повірили. Чомусь. При інфаркті потрібен суворий постільний режим. А Жданова відправили по гриби. Пізніше Виноградов визнав «лікарську помилку», проте категорично відкинув умисел. Проте… «На думку авторів, що спеціально розслідували останні дні життя Жданова, найрізноманітніша множина фактів доводить, що Сталін хотів жорстоко покарати Жданова в липні 1948 р., аж до його фізичної ліквідації. Лікарі, котрі лікували його на Валдаї, опинилися в курсі бажання Сталіна. Судячи з ліків, що їх призначали Жданову, їм було відомо про ту роль, яку їх попросили виконати» (там само). Так це чи ні – доказів тому немає. Але дивина дивна – листам на ім’я кількох високопосадовців, в т. ч. персонального охоронця Сталіна генерала Власика, в якому Лідія Тимашук писала щодо неправильного діагнозу, ходу не давали. Так померла людина, якій під час хвороби восени 1945 року Сталін збирався передати владу, якщо наслідки інсульту не минуть. У 1948 році Жданов був уже в опалі. «Соратники» постаралися. І ще. Колись так само помер Борис Годунов. Пообідав.

Через півгодини йому стало зле, відібрало мову й він простягнув ноги. Ні на що не натякаю, але достеменно відомо, що Годунова отруїли. Треба сказати, що всередині «дев’ятки» Жданов очолював групу, до якої входили Вознесенський та Молотов. Жданова люто ненавиділи два інших «соратника» з «дев’ятки» – Маленков та Берія, які разом із Хрущовим, котрий на той момент до «вузького кола» не входив, складали ще одну групу, що боролася за владу. З іншого боку нібито особняком стояв Олексій Кузнєцов, котрий обіймав ключову посаду начальника управління кадрів ЦК ВКП(б).

Його до «дев’ятки» ввів сам Сталін, дотримуючись принципів «кадри вирішують все». Загибель Жданова, якого протягом року «соратники» сильно «підставляли» перед Хазяїном, стала ключовим моментом і в падінні його самого. У жовтні 1949 року Сталін пережив другий інсульт. Теж із втратою мови. Чимдалі його відпустки на Кавказ ставали тривалішими: якщо у 1950 році його «відпочинок» тривав 4 місяці, то у 1951-му – більш ніж півроку. Повернувшись, він решту часу проводив на дачі. У робочий кабінет в Кремлі навідувався через два дні на третій, а то й раз на тиждень. Працював там коли півтори години, коли дві, а коли й годину. У найближчому оточенні у той час він і отримав прізвисько «дачник».

Звісно, «соратники» їздили до нього радитися, іноді усім складом «дев’ятки» і телефонний зв’язок підтримували, але це все не те. Телефоном не вирішиш усі питання. Телефоном указ не підпишеш. І на Кавказ до вождя на аудієнцію не наїздишся – від Москви до озера Ріца майже 2,5 тисячі кілометрів літаком, а потім машинами. Тому більшість поточних справ давно вирішувалася без формального все ще диктатора. У тому числі й делікатні кадрові питання та контроль над діяльністю спецслужб. Цього ж року у Сталіна почалися провали у пам’яті.