Таких звірств, які чинили співробітники Управління держбезпеки Угорщини, не знали ні гестапівці, ні навіть чекісти. Але були й здорові сили (Імре Надь, Пал Малетер тощо), які були в опозиції до диктатора й чекали на вивід радянських військ, аби змістити Ракоші та його оточення. Але сталося не так, як гадалося. Мирну угоду з Австрією було підписано 15 травня 1955 року, а 14 травня соціалістичні країни, в т. ч. й Угорщина під тиском з Кремля підписали Варшавський договір, одним з пунктів якого було перебування військових контингентів СРСР на території країн-учасниць договору. Окупація Угорщини – ось головна мета створення Варшавського договору, а аж зовсім не «відповідь на створення агресивного блоку НАТО», як про це досі «талдичать» московські пропагандисти.
А повстання угорців 1956 року було відповіддю на створення Варшавського договору. Повстання, яке було утоплене в крові Радянською армією. До речі, того ж року спалахнули й масові протести в Польщі (Познанський чер вень), які мали спочатку економічні вимоги, а потім переросли у політичні. Звісно, на події в обох країнах вплинув і ХХ з’їзд КПРС.
Усе це відбувалося на тлі запевнень радянського керівництва у прагненні до мирного співіснування і… одночасного поглиблення Холодної війни за провини Кремля. Достатньо згадати Су ецьку кризу та підтримку єгипетського диктатора Насера, якому Хрущов піз ніше навіть Героя Радянського Союзу дав, незважаючи на те, що під час Другої світової війни Насер був союзником Гітлера. Але для СРСР набагато більше за такі «дрібниці» важило формування з Єгипту держави-союзниці, яка могла блокувати Суецький канал, впливаючи тим самим на постачання нафти до Європи. Але це все, а також гонка озброєнь – лише видима частина війни. Були ще й не дуже видимі – «космічна гонка» та освоєння «цілинних і перелогових земель». Як уже говорилося, усе почалося 1954 року. Хрущов висунув сміливу пропозицію засвоїти 13 мільйонів гектарів цілинних земель у Сибіру та Казахстані.