Саме Андропов був розробником «політики зближення», яка довгий період була «фірмовим знаком» Брежнєва. Костянтин Черненко завідував Загальним відділом ЦК КПРС, його характеризували як «орговика найвищого класу». Не було такого питання, яке б він не міг вирішити. Микола Тихонов був заступником голови Ради міністрів, противагою Косигіну, «очима і вухами» Брежнєва. Микола Щолоков керував Міністерством охорони громадського порядку (так тоді називалося МВС) СРСР. Михайло Суслов – ярий «сталініст», секретар ЦК, був куратором ідеологічної роботи та цензури в СРСР. Міністра іноземних справ Андрія Громико навіть рекомендувати не треба. Достатньо сказати, що він протягом 28 років керував зовнішньою політикою СРСР.

Дмитро Устинов – ще в часи Сталіна працював (і блискуче) наркомом озброєнь, після війни керував військово-промисловим комплексом СРСР, на момент зіткнення груп Брежнєва-Шелепіна – перший заступник голови Ради міністрів і куратор оборонної промисловості. Усі вони складали таке собі таємне «Мале Політбюро» при Брежнєві, яке вирішувало усі найважливіші питання.

Як результат, у 1967 році, після тривалої напруженої боротьби клан Шелепіна було повалено. Самого Олександра Миколайовича відправили керувати радянськими профспілками – посада для невтаємничених красива, але третьорозрядна. Семичастного на посаді голови КДБ змінив Андропов, а його самого відправили першим заступником Ради міністрів УРСР, посада менш престижна навіть за першого секретаря обкому партії.

Так почалася майже вісімнадцятирічна епоха «дорогого» Леоніда Ілліча Брежнєва…

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА.

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА.

ПРО «ЗОЛОТУ П’ЯТИРІЧКУ» ЛЕОНІДА ІЛЛІЧА

Треба віддати належне товаришу Брежнєву – на відміну від Хрущова, він Америці не погрожував. Ні обгоном на віражі у виробництві м’яса і сиру, ні «закопати», ні «поховати». І шкарбаном в ООН не грюкав. Роки його правління у свідомості більшості радянських людей відклалися як найкращі. Космонавти регулярно літали в космос, балет «Лебедине озеро» користувався популярністю за кордоном і навіть у хокей радянська збірна почала регулярно обігравати канадців. Щоправда, в газетах не писали, що збірна Канади складалася з аматорів…

Змінилося і життя пересічних радянських людей. Передусім це стосувалося розвитку сільського господарства та легкої промисловості. Товарний дефіцит нікуди не подівся, але вже не було тієї безпросвітної нужденності. «Уперше за історію Радянського Союзу сільське господарство стає пріоритетною галуззю – в 1966-1980 роках туди було вкладено 383 мільярди рублів, що становило 78% усіх капіталовкладень у сільське господарство за всі роки радянської влади. За рахунок цих коштів почалася грандіозна механізація, електрифікація та меліорація колгоспів і радгоспів» [202].