З боку США це теж був вимушений крок. Моторошні кошти на ядерну гонку били і по них також. У
1970 році країну струсонула потужна фінансово-економічна криза, внаслідок якої президент Ніксон змушений був піти на серію непопулярних заходів, зокрема й відмову від прив’язки долара до вартості золота. В історії вони відомі як «Шок Ніксона».
Наприкінці 1973 року спалахнула нафтова криза, відома як «Нафтове ембарго» (теж чимало Кремль постарався), коли ціна за барель нафти підскочила з трьох до 12 доларів. Її наслідком стала економічна криза 1974-1975 років, коли економіка США «впала» на 3%, а в інших країнах навіть більше. Відтак Білий дім також був зацікавлений у скороченні гонки озброєнь та нормалізації стосунків з СРСР, тим більше, що ініціатива належала Москві, тобто виглядало усе так, ніби то Брежнєв, а не Ніксон чи Картер «капітулювали». Гарним тлом для поступок ставав широкий антивоєнний рух в США.
Американці нічого не втрачали – СРСР був ініціатором війни і якщо він хоче її «заморожування», то чому б і ні? Американці, попри радянську пропаганду, хотіли торгувати, а не воювати. Американці, аби ви знали, друзі, до Другої світової навіть розвідки і контррозвідки не мали. Брежнєв не витримав би перельоту через Атлантику. Американці пішли назустріч і погодилися (всупереч дипломатичному етикету, який зобов’язував лідера СРСР після відвідування Москви Ніксоном і Фордом на візит у відповідь) на нейтральну територію - Відень.
Але й туди не так старого, як дряхлого генсека доправили не літаком – лікарі заборонили, а спецпотягом. У Великій Редутній залі палацу Хофбург Леонідом Брежнєвим та Джиммі Картером було підписано 4 документи: «Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь» (ОСВ-2), протокол до нього, спільна «Заява про принципи та основні напрямки подальших переговорів про обмеження стратегічних озброєнь», а також «Узгоджені заяви і загальні поняття у зв’язку з Договором між СРСР і США про обмеження стратегічних наступальних озброєнь».
Збулась головна мрія Леоніда Ілліча, як би її не намагалися «торпедувати» яструби з КДБ і «двоголового монстра» – Міністерства оборони та ВПК, усіляко затягуючи процес. Аби самому поставити підпис у документах, генсек саме тому й головою Президії Верховної Ради СРСР себе зробив – підпис партійного секретаря на міждержавній угоді не годився, про що, як кажуть, йому у процесі переговорів, натякнули американці. На радощах Брежнєв навіть розцілував Картера.