Варто врахувати й те, що в містах часто концентрувалася енергійна, ініціативна частина населення, схильна сприймати і розвивати нове. Чимало таких людей було знищено. Це стало ударом по генофонду населення, який, судячи з усього, погіршився.
Зазначені тенденції мали свій подальший розвиток після Переяславської ради, яка, своєю чергою, додала тенденції нові.
У зовнішньополітичному плані ця подія призвела до певного політичного переформатування східноєвропейських теренів. Військо Запорізьке, як військово-політична сила, остаточно вийшло із підпорядкування Речі Посполитої й присягнуло московському цареві. Це порушило баланс сил у цьому регіоні. Таке переформатування дало старт для посилення Московії, яка через півстоліття стала імперією, опанувавши балто-чорноморський простір, на який раніше претендувала Річ Посполита.
Без українського людського чинника ця імперія не відбулася б. Українці дали для Московії не лише військову потугу, але й потугу культурну. Дали вони імперії «символічний капітал», «славне історичне минуле» — Київську Русь. На цьому минулому переважно будувалися імперські міфи. Не скажемо, що в цьому є безпосередня заслуга Богдана. Але саме завдяки йому ініційованій ним Переяславській раді були започатковані ці процеси.
У плані внутрішньому Переяславська рада зробила московський чинник важливим чинником українського життя. Якщо до того часу українські землі попри певні нюанси і в плані економічному, й політичному, й культурному були «Європою», то тепер частина України (передусім Лівобережжя) опинилася в сфері «євразійського простору», котру представляла Московія, що була одним із спадкоємців Золотої Орди. Це вело до переформатування в «євразійську сторону» економічного, політичного й культурного життя України. Але Україна, своєю чергою, зробила суттєвий вплив на цей «євразійський простір». І якщо цей простір у часи імперської Росії все ж став «
В українській літературі (особливо в останній час) багато говориться про державотворення Хмельницького, про те, що він створив «національну державу». Насправді подібні твердження — продукт сучасної міфології. Бажання бачити національне (в сучасному розумінні) в далекому минулому, там, де його реально не було.
Чи будував Хмельницький державу? А якщо будував — то яку?
Почнемо з того, що українське козацтво, що сформувалося як прикордонне явище в XVI ст., створило низку своїх воєнно-політичних інституцій — передусім це стосується Запорізької Січі й реєстрового козацтва. Ці інституції можна трактувати як державні чи протодержавні. Правда, якщо Запорізька Січ була «нічийною» і «вільною», козаки якої наймалися на службу до правителів різних держав, то реєстрове козацтво було на службі в Речі Посполитої.